Розділ 6.

- Доброго вам дня, шановні, - привітав нас доволі молодий воїн у темному камуфляжному одязі. - Ми представники таємного розшуку імперії. Можна подивитися ваші документи.

- І вам доброго дня, - усміхнувся Барк. - у чому причина перевірки, чи ми щось порушили?

- Ні, що ви, просто перевірка, - він озирнувся на старшого товариша, - вас тут ніколи не бачили, а нових людей у нас усіх перевіряють.

- Ну раз завжди так у вас, ось тримайте наші документи. - ми витягли папери та передали їм. Я з цікавістю розглядав, що вони з ними роблять, провели амулетом над паперами та він підсвітився білим, старший кивнув. 

- Можна поцікавитися метою вашого візиту в місто?

- Ви знаєте, у нашої наймачки є цілком певна мета у вашому місті, це дивини для її колекції, - старший трохи втратив інтерес до нас, мабуть, тут такі часто ходять, - і я також буду вельми вдячний, якщо ви покажете мені всі місця їхнього продажу, що є у вашому місті. - Барк видав натяк на хабар, старший відвернувся, а молодший прочинив кишеню, і воїн спритно кинув туди дві срібні монетки.

Світи змінюються, а інформація скрізь коштує грошей.

- Звісно поважним найманцям ми завжди раді та розповімо, і покажемо, де і які товари краще брати. - Мабуть, там і відсоток отримають ці спритні хлопці. 

Далі пішла розповідь куди та до кого звернутися в місті. Я в цей момент розглядав околицю і трохи косився на старшого. Поки молодший детектив розливався соловієм, цей нас сканував поглядом, звіряв, схоже, спочатку всі речі на Барку, а потім на мені. Затримався на монетці на шиї, каблучці на пальці, на взутті, на мозолях на руках тощо. Мене розглядав більше, чимось я йому не сподобався, можливо не стандартною зовнішністю. Але ось закінчилася розмова, і вони зібралися і пішли. 

- Не подобається мені це, схоже нас помітили, але поки що не зрозуміли хто ми такі. - сказав воїн, і ми вирушили по найближчих крамницях.

Обійшли всі магазини та рунних каменів не знайшли, підробки були, але справжніх немає, та й мало цікавого тут було, для мене принаймні. Але Барк кілька похідних речей для мене прикупив, знадобиться, сказав. Щодо рунних каменів порадили звернутися до керівника порту, він збирав і продавав дорогі дивини. Цим уже займімося вранці, а поки Барк домовився з кимось про зустріч з керівником портом, зараз уже скоро стемніє, треба забирати Альмісу й переговорити про завтрашню справу.

Інтерлюдія.

Тренування проходили нормально, хлопець прогресував і розвивався. За ті два тижні, що вона з ним займалася, хлопець став більш стриманим, у плані посидючості та повторення пройденого матеріалу. Усе, що казала, він виконував поки не відточував майже до досконалості. Звичайно, можна було списати на дію зілля. Але ще тут і від волі та бажання все залежало, а потім з повторенням і приходить і майстерність. 

Виводив звісно мене з себе періодично, не вмів поводитися серйозно, іноді шуткував, але я стримувалася, більше мене турбувало як так, що Фаргіон, як навмисне, калічиться, щоб я тут більше часу залишилася. Ні мені було не важко просто вже набридло, хлопець був замкнутим, а Геон постійно зайнятий. Усе ніяк не можу зрозуміти навіщо його так вчать і в такому швидкісному режимі.

Потім цей напад, чому він, чому стільки за хлопцем було послано шукачів, а можливо це не за ним. Одні питання без відповідей, Геон постійно відмовлявся, що воно тобі не потрібне, будеш менше знати, краще спатимеш. Дивні події тут відбуваються.

Усе трохи прояснилося, коли в один зі звичайних днів занесла їжу Геону в кабінет. А ось те, що сталося далі, ввергло мене просто в ступор. Крок, розлітаються книжки та речі, я тільки зайшла, а потім з-за столу піднімається рунний воїн. Я його відразу впізнала, його обладунки не можна ні з чим сплутати. Ми стояли не ворушись. Те, що сталося, всіх приголомшило. Та яке там "приголомшило"! Мій мозок просто відмовлявся сприймати й аналізувати ситуацію. У мага вийшло активувати камінь рунного воїна. Я на автоматі пройшла, поставила тарелки і пішла. Це ж якщо знайти всі каміння, то в ельфів буде найпотужніша армія на континенті, і ми зможемо закрити розлом, з якого лізуть павуки в наші ліси, та ми багато чого ми можемо зробити. Це такі перспективи, треба повідомити все батьку.

Поки я думала, вийшов Олесь із кабінету, я його розпитала, а той був якийсь невеселий. Що тут взагалі відбувається, я потрапила в дивний вир подій, перебуваю в невіданні та в сум'ятті від того, що сталося, пізніше мене викликав маг. У кабінеті з ним був і рунний воїн, мені захотілося доторкнутися до легендарного воїна. Скільки битв він виграв, скільки разів загинув, скільки всього у своєму житті бачив, скільки подій пережив. Але маг мене приголомшив, сьогодні воїн з Олесем їде в місто, назад у притулок вони найближчим часом не повернуться, і я маю їх туди проводити, схоже, рунний воїн подорожуватиме з людиною. Що ж це робиться. Чому чоловічка вчать як кращого нашого воїна, опікуються як, як та я навіть не знаю над ким, один з найкращих магів сучасності дає йому уроки, на нього полюють трійки єгерів, що тут відбувається не зрозуміло. Чому саме він.

Пізніше я його потренувала, хлопець був засмучений. Виконаю прохання мага, відпочину в представництві, більше довідаюся подробиць, повинен же хтось же знати, що тут відбувається і можна буде своїм розповісти про рунного воїна. Але на наступних наших зборах перед поїздкою в місто, маг приголомшив мене новиною, що про те, що тут сталося, нікому не можна розповідати, навіть батькові. Отакої.

Ми зібралися і вирушили в порт, а дорогою з розповідей Барка все прояснилося. Це був шок, невіра і розгубленість. Інший світ, інші життєві принципи, навчання, розвиток, але найбільше мене добило, що в його світі немає інших рас і що дівчата виглядають не гірше ельфів. Та лише люди на всій планеті. Нашу подорож землями імперії до міста я провела сумбурно, одним вухом слухаючи настанови рунного воїна, а іншим стежила за обставою, і думала, думала і думала, що ж робити. Вирушити додому або залишитися з ними, батько не дозволить, але він і не знає, що тут відбувається, потрібно придумати, що йому говорити.