"Ми не одні"

28 вересня 2020 року(Львів, Україна)
Невдовзі, після тих подій, несподівано для всіх, один кіт, на ім'я Барон, проходячи навмисне повз, такого собі, сміттєвого поселення наших героїв, запропонував зустрітися неподалік з відси, в зручну для всіх годину.Барон мав чорне хутро з лямцями по всьому тілу, ходив він в основному на двох лапах в чорному капелюсі.Хоча і виглядав як злочинець, але був добрим та ввічливим котом.Він, як потім всі дізналися, був старостою невеличкого округу котів в тій місцині.Таке собі "логово" цього старости, було скромною місцевістю зі сміття.
Наші герої прямували до будинку Барона, що складався лише з одної кімнати.На 6-ох кошенят дивилися інші коти що сиділи по боках дороги по якій головні герої йшли.Кілька десятків котів, налякано дивилися на наших героїв.Барон завів наших героїв у невеличку кімнату, тут окрім великого стола та кількох стільців, більше нічого не було.Барон заплигнув на стіл та ліг як звичайний домашній кіт, але потім піднявся, схоже згадав для чого прийшов сюди.Йому було десь 52 роки.Кошенята дивилися на старосту здебільшого круглими очима, всі окрім Чика, якій солодко спав у виготовленому, для нього, візку.Візок будували зі сміття, довго довелося майструвати, і все для того, щоб Чика можна було возити, а не носити...
Барон промовив до наших героїв:
     — Нещодавно ви врятували від собаки мого підопічного кота, якого я мав оберігати, але той зник, ми його шукали, поки той не вийшов сам і не розповів про свої пригоди.Думаю, він сам висловить свою думку. — Барон посміхнувся та подивився в сторону, звідки хтось мав вийти.В кімнату входить кіт невеликих розмірів, наші герої його впізнали.
Кіт говорить:
      — Я дуже вдячний вам за порятунок, як би не ви, то мене б собака роздер! — не міг натішитися той,- ви могли помітити що я говорю, я не унікальний кіт як і всі ми в цій місцині, говорити та ходити на двох мене навчив Барон.- розповів кіт, — ми, а особливо я, дуже вдячні, і тому просіть все що завгодно, але у нас окрім сміття більше нічого нема! — промовив той засмучено.
Ася посміхаючись промовила:
—  Всі наші речі зі сміття і тому я думаю що сміття нам дуже знадобиться!Якщо вам воно не потрібне, то ми його візьмемо і підемо? — запитала та з цікавістю.
Барон промовив:
— Так звісно!Сміття у нас тільки більша і це за честь що ви його візьмете!- з посмішкою сказав Барон — може ще щось?- поцікавився той.
Ася посміхнулася:
     — Та ні, окрім сміття більше нічого не потрібно — Ася розвернувся та як лідер почала йти з кімнати.На неї дивилися інші її сестри та брати.Через секунду, за Асею почали прямувати:Ліза, Чик у візку, Мурзік, Мурчик та Афіна.
Враз, лице Барона змінилося, воно стало сумним:
     — Невже вам не цікаво дізнатися про свою матір? — з надією промовив той.
Асіни легкі кроки з посмішкою на вустах, перетворилися на важкі та повільні, засмучені кроки вперед.Ася зупинилася та кілька секунд дивилася просто в підлогу, не повертаючись головою до інших.Інші наші герої, сумно подивилися на Асю, а потім перевели погляд на Барона, з надією, або щось сказати чи почути.
Ася відповіла тихим голосом, не бажаючи на цю тему говорити:
     — Ми пам'ятаємо лише як вона нас залишила в сміттєвому ящику у коробці, якщо залишила, то значить на те була причина. — впевнено, вже трохи посерйознішавши, сказала Ася.
Барон трохи подумавши, промовив до Асі, яка стояла до нього спиною:
      — ваша мати пожертвувала собою аби врятувати всіх в цьому місті. — сказав той співчуваючи, — Я знав вашу мати, вона не даремно залишила вас в тому сміттєвому ящику, вона знала що це наша територія і що ми обов'язково будемо стежити за вами. — сказав той пояснюючи, — Ми спостерігали за вами, але не втручалися, так наполягала ваша мати.Хоча місто і було врятоване, але скоро сюди прийдуть погані коти, але їх буде  більше, і не думаю що на цей раз знайдеться ще один герой — сумно промовив той.
Ася запитала:
      — Що ви будете робити?
_Барон промовив:
     — Нам нікуди йти й тому ми будемо битися, навіть якщо це бій на смерть.
Мурчик запитав:
     — Ася, а що ми будемо робити?
Ася трохи подумавши, промовила:
     — Будемо також битися — впевнено підняла голову та повернулася до всіх.
Барон запитав:
      — Але як?У нас не багато зброї й ми це розуміємо, але вам навіщо якщо без зброї це вірна смерть?
Ася посміхнулася та промовила:
     — Думаю треба запитати у Лізи — Ася перевела погляд на усміхнену Лізу...