"Початок"

18 листопада 2021 року (Львів, Україна)
Минуло кілька місяців з пригод в пустелі Єгипту. Наші герої сиділи у просторій кімнаті Барона попиваючи з тим чай. Надворі була справжня осінь. Небо було вкрите чорними хмарами, а з дерев падало жовте листя, яке швидко переносилось вітром.Наші герої відчували сум всередині себе, і ніхто не хотів розвеселювати один одного.Лише Чик солодко спав посміхаючись.
Ася сиділа за низьким столом та повільно попивала чай, вона виглядала суворою, але на мордоцті можна було побачити нотку нудьги.
Мурчик сидів навпроти Асі склавши лапи до купи, він круглими очима дивився на всіх інших, намагаючись зрозуміти душевний стан інших в цей момент.
Ліза не попивала чай, вона сиділа за декілька метрів від столу та крутила будку, яка в Єгипті перетворилася на маленьку іграшку.Кішка хотіла розгадати загадку цього об'єкта.На її обличчі було запитання та зацікавленість.
Афіна сиділа на стільці під стіною, вона поклала лапи на передпліччя, ніби когось довго чекаючи.Вона виглядала злою від нудьги.
Мурзік сидів поряд біля неї.Він, як і завжди, так і зараз, посміхався дивлячись на інших,  але йому також було нудно.
Лише Чик солодко спав на іншому стільці.
А от Барон попиваючи чай, виглядав досить спокійним, він постійно поглядав весь час на годинник, ніби когось чекав.
Раптом той глянувши на наручний годинник, піднявся та посміхаючись промовив:
 — Час прийшов розвіятися — вигукнув той привертаючи увагу. — я маю піти на зустріч з двома котами, які прибули сюди з самої Венеції.Хто хоче зі мною!? — заохочував той.
Афіна відвернула голову, натякаючи, що їй холодно йти.Ліза та Мурзік також відмовилися.Довелося йти Асі та Мурчику.
Наші герої одягли перчатки та шарфи, бо на вулиці було + 3 градуси тепла, що непокоїло котів, які полюбляють тепло.
Наші герої йшли цілком повільно, не поспішаючи.Ася поглядала на дерева та на все, що було в її полі зору.Здавалося вона засмутилася, бо вже сумувала за теплом та зеленою природою.
Ася перевела погляд прямо та побачила дві постаті, які повільно наближалися до них.
Першим Ася розгледіла якогось кота.Його хутро було сірого кольору, десь світліше, десь темніше забарвлення мав.На ньому був плащ, аж до його колін, але ще більшим був капюшон, який закривав пів мордочки цього кота.На його мордочці був холодний вираз, який показував, що той кіт дуже серйозний.
Він в правій лапі ніс мішок з речами, який закинув за свою спину.Можна було помітити пояс, з якого стирчав гарний меч.На вигляд йому було 35 років.
Трохи попереду нього йшла кішка.Вона мала темно-червоний відтінок хутра, яке було згладженим, як в Асі.На її голові був циліндр мага, а в лапі вона тримала магічну палицю.Вона йшла на зустріч нашим героям посміхаючись.На вигляд їй було 50 років.Схоже, кіт поряд — її помічник.
Барон промовив посміхаючись, ніби це його стара знайома:
  — О привіт!Давно не бачилися!Як дорога!? — розпитував той.
Мандрівна Мурка відповіла: 
 — І тобі привіт старий!Дорога як завжди — зажадає у тебе сил та запасів. — розповідала та.Але вона перевела погляд на Асю, помітивши наших героїв, її посмішка зникла, а замість цього у неї з'явилася нотка здивування:
  — Діти Маврушки?Не знала, що її діти живі.Так це ви місцева легенда... — роздумувала та в голові.
Ася зацікавлено промовила:
  — Звідки ви нас знаєте?Та і хто ви? — запитала кішка.
Мандрівна Мурка відповіла:
 — Мене звати Мурка!А його Арчі! — показала лапою на непривітного кота, який явно не хотів, щоб на нього звернули увагу. — Ми прибули з самої Венеції.Ми почули, що у Львові є легендарні коти-воїни, і тому вирішили навідатися сюди. — пояснювала та.
Барон перебив: 
 — Ходімо,  краще, пройде в мою кімнату! — сказав той. І наші герої попрямували в кімнату Барона.
Всі ті, хто залишилися в кімнаті повставали, коли прийшли мандрівні коти.Їм стало цікаво, що вони розкажуть.
Ася находу запитала:
 — Що ви знаєте про нашу матір? — запитала та.
Мурка посміхнувшись відповіла:
 — Я та Арчі працювали в ОКОП — Організація Котів Особливого Призначення.Ця організація з'явилася через активні дії ворожої організації в Венеції.
Я працювала магом та лаборантом, а Арчі штурмовиком.Маврушка також була нашим побратимом.Вона була професіоналом своєї справи, її неодноразово нагороджували за успішність.Але нас насторожував її приятель, його здається звали "Кекс", він завжди був закритим та мав, якійсь інші плани ніж ОКОП.Було зрозуміло, що у нього були проблеми, про які він не говорив. — засмучено говорила та.
Ася запитала:
 — Як гадає, через що її зрадив Кекс? — хотіла знати та.
Мандрівна Мурка відповіла:
 — Ніхто не знає чому, він ніколи не говорив про те, що його турбує.Зараз він в команді Невідомого, і тому мушу пропустити, що він був просто зрадником, або шпигуном. — роздумувала Мурка.
Барон запитав:
 — То що привело вас сюди? — запитував той.
Мандрівна Мурка відповіла:
 — Ми вирішили попросити у вас допомоги.Невідомий затіяв новий підступний план. — сказала та пояснюючи.Ася та інші злісним поглядом відреагували на ці слова, але Барона охопив страх, він вочевидь знав, що за ворог цей Невідомий, і тому присів на стілець.Афіна пильно дивилася на Арчі, схоже, вона знайшла собі подібного, або він її насторожував.
Барон відповів заперечуючи:
 — Ні, я проти того, щоб коти Маврушки поїхали воювати проти Невідомого.Вони ще не готові! — переконував той.
Афіна зпригнула з місця та викрикнула:
 — Я піду воювати з ними! — наполягала та, бо мала свої інтереси.
Мурзік промовив:
 — Мені доведеться також поїхати, бо без мене вона пропаде! — підтримав той Афіну.
Ліза також промовила:
 — Я в бою зможу випробувати свою нову зброю! — підтримала та.
Мурчик мовив:
 — Я не кину свою сім'ю, і тому я теж їду! — підтримав той.
І Чик промовив:
 — ............ — а ну точно, він же не говорить!
Ася промовила:
 — Схоже всі їдуть!Хто, як не ми його зупинить?І тому готуємося! — урочисто промовила та.