Розділ 4

Розділ 4

Я повільно підійшла до Рунічної Пастки. Я подивилася в дикі, золоті очі Віверніда. Істота ричала, звиваючись.

Я заплющила очі. Я застосувала урок, отриманий після ритуалу. Я уявила своє Джерело не акулою, а терезами. Я мала врівноважити його лють і мою потребу.

Сфера вийшла.

Коли вона торкнулася Пастки, Вівернід видав пронизливий, сповнений болю крик. Мана хлинула.

Це був потік вогню. Чиста, гаряча, агресивна лють, змішана із запахом землі та руйнування. Мана ринула на мене, і моє Джерело, нарешті, відчуло насичення. Це п'янило. Я відчувала, як сила землі та жар полум'я заповнюють мене, і люта, тваринна енергія просочується в мій розум.

«Це моє! Мені потрібно більше! Я сильна! Я можу спалити цю Академію!» — шепотів мій розум. Це була чужа лють, але вона була така переконлива.

Люте тепло почало руйнувати крижану кірку Холодної Волі, яку Кассіан вплів у мене. Мій контроль похитнувся. Я забула про половину. Я хотіла все. Я відчула, як Вівернід б'ється, його крик стає тоншим.

— Ейден! Зупиніться! — Кассіан крикнув різко.

Але я не могла. Я була голодом. Я була вакуумом.

У цю мить Ланцюг Нагляду на моєму зап'ястку вибухнув яскраво-бурштиновим світлом. Це було не просто світло — це був крик його сили.

Біль.

Він прийшов не із зап'ястя, а зсередини мого Джерела. Це було схоже на те, ніби хтось вирвав кістки з мого тіла, а потім заморозив і розтрощив їх. Це був не фізичний біль, а агонія його душі.

Я відчула його гнів. Гнів, який він накопичував роками, лють на прокляття, на Печатку, на необхідність контролювати себе. І в цьому гніві була пронизлива, гостра думка, спрямована просто в мене:

«Ти зламаєш мене! Я не дозволю тобі цього зробити!»

Кассіан миттєво активував свій зворотний дренаж. Я відчула, як моя наповненість, яку я з таким трудом отримала, з жахливою силою витягується з мене назад. Разом із нею витягувалася і моя власна, насилу здобута мана.

Я впала на землю. Вівернід, якого я спустошила майже до смерті, затих. Я не могла дихати. Мій розум був затоплений його болем, його Холодною Волею, яка тепер була абсолютною і жорстокою.

Кассіан був поруч. Він схопив мене за плечі, і його руки були холодними, як крига.

— Ви. Перейшли. Межу, — його голос був глухим, і його дихання було уривчастим. Він був виснажений, ніби щойно витримав повномасштабний магічний бій.

Він не став чекати моєї відповіді. Він різко зірвав з мого зап'ястя мій мамин оберіг — той, що вперше активувався від його мани.

— Він слабкий, — прошипів Кассіан, — але він носить вашу кровну печатку. Я посилю його, щоб він відбивав мою волю.

Він притиснув свій обмежувач, що мерехтів бурштином, до срібного амулета. Тонкий промінь його мани хлинув в оберіг. Мій амулет, що був сірим і тьмяним, раптом спалахнув блідо-бурштиновим світлом.

— Тепер, — Кассіан прикріпив його назад на мій зап'ясток, поруч із Ланцюгом. — У вас два якорі. Ланцюг Нагляду — для покарання. Оберіг — для керування. Коли ви відчуваєте, що не можете зупинитися, зосередьтеся на оберегу. Він слугуватиме дзеркалом моєї Волі, відбиваючи її просто у ваше Джерело.

Я насилу підвела погляд на нього. Ми лежали на землі, розділені лише кількома вдихами. Його маска контролю була зірвана болем. Я бачила його глибоку, всепоглинаючу втому і гнів. І це було інтимніше за будь-який дотик.

— Ви… ви використовуєте мій оберіг? Ви змушуєте мене… залежати від вас повністю, — прохрипіла я.

— Ви вже залежите від мене, Ейден, — Кассіан підвів голову, і його очі, попри почервоніння, горіли. — Я — єдина константа у вашому хаосі. І я єдиний, хто має право контролювати ваш хаос. Ви не можете дозволити собі помилятися, тому що ваша помилка — моя смерть.

Він різко встав, обтрушуючи мантію.

— Ми залишаємося тут до заходу сонця. Вівернід не мертвий, але він виснажений. Ви стежитимете за ним, доки його мана не відновиться рівно на чверть. Потім ви заберете цю чверть. Ні більше, ні менше. Якщо ви знову зірветеся, я спустошу вас повністю, щоб запобігти дробленню, і ви проведете ніч, відчуваючи кожне биття моєї Печатки без жодної краплі власної сили, щоб пом'якшити це.

Я насилу піднялася, відчуваючи, як моє Джерело знову стискається від холоду. Кассіан дивився на мене, і його тон був остаточним.

— Завтра ми переходимо до істот, здатних говорити, Ейден. Ваше тренування тільки починається. Ви маєте бути голодною, але контрольованою. Зрозуміло?

— Зрозуміло, Лорде Вейр, — прошепотіла я, стискаючи оберіг на зап'ястку. Моя гордість боролася з жахом.

Кассіан кивнув і відійшов, залишивши мене в Колі Ув'язнення з ледь живим Вівернідом. Я відчувала його гнів, а також його втому. Два якорі, два ланцюги. Моє життя, моя сила, моя воля — тепер усе належало йому. І найстрашніше — частина мене, та сама голодна Сфера, нарешті відчула себе стабільно в його крижаному, жорстокому контролі.

                                                               ***

Заборонений Ліс був ще більш непривітним уночі. Це була не та романтична, таємнича темрява, про яку писали в казках. Це була первісна темрява, густа й щільна, як нафта, і просякнута запахом гнилі, мокрої землі та несамовитої, дикої мани.

Ми стояли на кордоні, де печатка Академії, здавалося, втомилася тримати оборону. За моєю спиною чорніли готичні вежі, а попереду простягалася зона відчуження, куди не сміли ступати навіть старші студенти.

Кассіан тепер не носив мантії. Він був у чорній, ідеально підігнаній формі, яка робила його силует ще більш різким і небезпечним. Поруч із ним, у бруді, лежав тепер не Вівернід, а артефакт.

Це був обсидіановий куб, близько тридцяти сантиметрів у поперечнику, весь поцяткований давніми, палаючими червоним рунами. Він не видавав звуку, але його присутність була важкою, як гранітна плита на грудях. Від нього віяло чистим, концентрованим смутком і божевіллям.