ФІНАЛ

ГЛАВА 4 ЕПІЗОД 5     “Зрадник Джефферсон. Багряний кристал. Фінал.”

А Джефферсона тримає в полі зору група озброєних людей. Вони стоять, націливши на нього гвинтівки. 

- Ось ти і спіймався, Джефферсон!

- Не в цьому житті, Пітере!

Хлопець швидко дістав хроносферу, що викрав у одній з лабораторій, зупинив час, з кулемета знищив усіх присутніх, залишивши Пітера живим.

- Ну що? Як тобі смерть твоїх бійців?

- Ти… Ти найманець, кілер, якому потрібні тільки гроші! Твоя союзниця не знає який ти насправді… 

- Який я щасливий, що ти нарешті це зрозумів. 

В цю мить він ліквідував Пітера.

Через декілька хвилин вже і я перестала пасти задніх. Прибігла через таємний хід до Джефферсона. Побачила бійців, яких він убив. 

- Боже мій! Що тут щойно було? 

Чи не Джефферсон їх розстріляв? Або я помиляюсь…

А приятеля тут не було, а він уже попрямував до кристала. Він дійшов до великого відкритого простору, де лежать шматки кольорової руди, трави, моху, а знизу видно купу слідів від різних черевиків. Подекуди видно невеликі плями крові, що залишили черевики Джефферсона за собою. Багряний кристал лежить на камені, що огортається стрічкою з написом “Не чіпати!”. На стінах видно подряпини та візерунки. Можна розгледіти, що на них зображений король, сидячи на кріслі, а в його руках кристал. 

- Ось він… Невже?! Багряний Кристал… 

- Тут є хтось? Джефферсоне! Ти тут? - зайшовши до цієї кімнати, поцікавилась я.

- Так, Лайлані, тут я. - посміхаючись, відповів товариш. 

Я так зраділа коли побачила його, що я знову не сама, що ми знову працюємо разом. Мені вже не терпілось дістати кристал. Проте один рух товариша змусив мене не поспішати з висновками. Джефферсон направив на мене пістолет. 

- Як я розумію, ти вже знаєш що я збираюсь з тобою зробити? - з усмішкою говорить він.

У мене вкотре почалась паніка. Я злякалась і відійшла трішки назад. 

- Це жарт такий? Якщо так, то мені зовсім не до сміху… Ні, я не знаю що ти хочеш зі мною зробити. Ти так жартуєш. Ха-ха-ха. Дуже смішно.

- Рація. Ти ж сама чула, що по ній говорили. Чи не так?

- Але ти сказав, що мені здалось і я так думала до останнього…

Джефферсон вистрілив у землю.

- Боже мій!!!

Він навів на мене дуло пістолета.

- Мені дуже прикро, що так все склалося. - промовив товариш.

Я втекла в інший коридор. Продовжувала себе запитувати, що ж мені робити далі… Через пару секунд позаду мене з’явився Джефферсон. Моє серце було сповнене тривожності й паніки. Він дивиться на мене таким поглядом, якого я ще ніколи не бачила. 

- Мені цікаво спостерігати за тобою в останні хвилини твого життя. Це моя вимога. - зловісно говорить Джефферсон, тримаючи в руках зброю й націливши на мене. 

- Джефферсон, ти не можеш цього зробити! Ми разом скільки всього пройшли. Згадай наші пригоди з метеором, згадай як ми втікали із в’язниці, як мали справу з бензопилами, як разом копіювали та нищили документи, як подорожували в машині часу, як виживали в лісі, як шукали полярний діамант, як завжди нам щастило… Моя мама навіть не здогадувалась, що у мене буде така доля. А я ж тобі вірила… Вважала, що ми з тобою команда, друзі, союзники. Як ти можеш так зі мною вчинити? Ні, я не вірю! - під прицілом, у паніці, кричу я. 

- Досить! Більше ми не команда. - серйозно відповідає хлопець, направляючи пістолет на мою голову, і додає: - Так, багато пройшли, я був дуже щасливий будучи з тобою в команді, але це все вже не має значення. Отже, твої останні слова?

- Ти більше не Джефферсон! Вбивця! Зрадник! - прокричала я.

Хлопець випустив смертельний постріл. Я відчула величезний біль. Тепер я дійсно безсильна. У голові за кілька секунд промайнули спогади. Дихання стає ще слабшим і повільнішим. Я впала на землю, відчуваючи, як життя покидає мене. Та з останнім подихом мої очі заплющились. 

- Пробач мене, Лайлані… - промовив Джефферсон і пішов геть. 

Через дві години він потрапив до замовника, що постійно говорив з ним по рації. Саме він наказав убити Лані. 

- Ну ось і ти. Невже ти це зробив?

- Так. 

Замовник потиснув руку і подякував йому за співпрацю. 

- Не хвилюйся, ти виконав замовлення. Це означає, що ти отримаєш те, на що заслуговуєш. Ходи до низу, і там тебе чекатимуть. 

Джефферсон рушив у напрямку першого поверху. Зненацька він відчув холод по спині. Поглянув вниз і побачив два наскрізні отвори на грудях і на животі. Обернувся і усвідомив, що замовник стріляв у нього з пістолету. 

За кілька секунд він впав на землю мертвий.  

При створенні сценарію для “Воля і місто” жоден Джефферсон і жодна Лайлані не постраждали*