ТАЄМНИЧІ ПОШУКИ

ГЛАВА 3 ЕПІЗОД 1 “Таємничі пошуки” 

Ми продовжувати розглядати папери. 

Я віддала Джозефу 5 аркушів.

- Тримай, можливо, знайдеш щось цікавеньке, а я прочитаю архівні листи.

Джозеф почав читати інформацію. Там було дещо закреслено, але він зміг розгледіти текст, координати і опис. На аркуші з інформацією мова йшла про ліс, серед якого існують три поодинокі берізки, до яких ми маємо доторкнутись по черзі в певний час. Час був невідомий. Саме цифри і були закреслені. Нам здалось, що по координатах ми зможемо знайти цю місцевість. Я подумала, що тут є копія цього аркуша, але мої здогадки виявилися хибними. Ми передивились усі документи, та жодної копії не знайшли. 

Та в один момент мені трапився до рук конверт… 

- У мене немає нічого… - з розпачем сказав Джозеф.

- А в мене щось є. Поглянь, Джозефе,  тут конверт! - вказуючи на коричневий застарілий конвертик у моїй руці, відповіла я.

- Відкриваємо його?   

- Так, звичайно. Я не здивуюсь, якщо там будуть наші фото.

- Я взагалі й вигляду не подам, якщо там буде щось про нас. 

Я відкрила конверт і там знов ж таки були документи. Так як і ми здогадались, мова йшла про нас, але був хтось третій. Джозеф узяв до рук документи з нами, а я розглядала інші. Ми аналізували кожну сторінку, намагаючись знайти підказки. Я уявляла, що тут будуть наші імена, дата й час, де і коли ми були в певному місці, але я помилилась.

На документах, що тримав в руках товариш, йдеться про двох досвідчених юнаків, що увірвалися в особливу лабораторію, ліквідували співробітника КВЗ (Корпорація військової зброї) і за це їм загрожує величезний тюремний срок. 

На аркуші, що тримала я, пишуть про колектив, їх учасників, вік кожного і місце народження. Джозефу спала на думку ідея: замаскуватися під образи тих людей і з’ясувати всі обставини. Проте, все не так просто. Ми в розшуку, як найнебезпечніші злочинці і за нашу знахідку дають чималу суму грошей. “Тільки не в’язниця…” - подумала я.

- Там дуже дуже “весело”. - відповів Джозеф і додав: - Я там провів майже 2 роки… 

- Добре, що ти звідти втік. Я не знаю, що б робила зараз, якби не ці справи і загадки. 

- Твоя правда, Лані. Моя втеча з в’язниці несе за собою дуже позитивні наслідки. Ну що ж, будемо діяти за планом. Мені здається, що спочатку нам треба знайти КВЗ. Але мене не покидає думка: “Що це за берези і навіщо треба до них?”

- І о котрій годині нам треба це зробити?

- Так так, це теж цікавить. 

Отже, ми з товаришем порадились і прийшли до висновку, що це - містика. А містика коли з’являється? Вірно, вночі. А саме о 03:00. Ми вирішили, що зараз йдемо до лісу, знайомимось з місцевістю, шукаємо три берізки, а вночі - повертаємось. 

Як на мене, це ідеальний план, щоб дізнатись усю правду про цей конверт.  

Джозеф узяв складний ніж, пістолет і патрони. Я зібрала всі необхідні речі: пістолет, рюкзак для виживання в лісі, аптечку, амулет, документи і ключ від автомобіля. Джозеф легенько відчинив двері квартири, а коли ми вийшли, їх зачинила я, а ключ поклала під килимок. 

Ми вийшли з під’їзду, аж раптом там на нас чекала поліція. Вони нас не бачили, ми ледь встигли втекти, повернувшись назад у під’їзд. Джозеф запевняє, що нам тепер стає вдвічі важче розслідувати справу, адже ми в розшуку, але я вважаю, що ми впораємось. 

Ми були в гірших ситуаціях, аніж просто побачити поліцію біля під’їзду мого дому, тому важко було стверджувати, що нас спіймають чи заарештують. 

Не виходячи з під’їзду, товариш подивився крізь щілину, щоб впевнитись, що їх немає. Нам пощастило: поліції не було. Ми змушені були змінити зачіски, щоб не привертати увагу до себе.

- Ну як, Джозефе, мені личить? - зробивши ножицями коротку й не рівну зачіску, запитала я.

- Так, Лані, 10/10. - із захватом відповів товариш, а потім зробив собі те ж саме зі своїм волоссям.

- В тебе теж непогано вийшло, з точки зору наших образів. Якби ми йшли в модельне агенство, очевидно, у всіх були б запитання. 

- Ти маєш рацію. Але правильне маскування - найкраща зброя злодія. До речі, ти володієш іспанською?

- Ні, тільки німецькою, а що?

- Добре, щось придумаємо. Ходімо, заведеш автомобіль, а я озирнусь і перевірю подвір’я. 

По рації товариш передав, що всюди чисто. Я виїхала з гаражу і чекала Джозефа в авто. Коли він переконався, що поліцейських немає, відчинив двері автівки й сів поруч. 

- Вирушаємо до лісу, а там побачимо. - сказав Джозеф.

Він взяв документи й почав шукати місцевість по навігатору. 

- Лані, ми їдемо прямо, до знаку головної дороги, потім до лісу, а далі праворуч. Потім будемо йти пішки до мосту. 

Я повернула праворуч, а незабаром ми вже й доїхали. Ми з Джозефом зраділи, коли побачили міст. Шлях був нелегкий. Ми навіть не можемо собі дозволити відпочити або поспати в теплому ліжку. Я собі сказала: - “Відпочинок буде після усіх пригод, які переживемо. Зараз він не доречний, адже ми боремось і не зупиняємось ні на хвилину!”

В нас не було часу навіть поїсти. Ми зараз просто як роботи, як супергерої, що не зупиняться, поки не доб’ються своєї мети. 

Будьте роботами в житті. Як тільки відчуєте, що ціль досягнута - відпочивайте. А поки виконання завдання у процесі, вибачайте, часу на самого себе немає. Я навчилася не перейматися за свою зовнішність. Я не переймаюсь за те, що хтось мене почне обговорювати; що комусь я не сподобаюсь; що для когось я не гарна; що у мене брудний одяг; що у мене нерівна зачіска, зроблена самостійно; що кінець кінцем, я схожа на безхатька, який викрав автівку і намагається втекти. Я аж ніяк не була схожа на дівчину сучасного світу. Моє життя - це форма, зброя, Джозеф, амулет, печери й розслідування. І більше мені нічого не треба. Ми з Джозефом - герої, що не потребують гарного вбрання чи слави. Мені достатньо розуміти, що я виконала справу й допомогла товаришу. Ніде ще не бачила таких людей як ми. Такому світу потрібні герої. А саме Лайлані і Джозафер, звичайні підлітки, жителі міста Вітровир, що згодом стали безпечними героями-злодіями.