ЗАГУБЛЕНИ АМУЛЕТ

ГЛАВА 2 ЕПІЗОД 3 "ЗАГУБЛЕНИЙ АМУЛЕТ”

Це був амулет, що трапився нам у лісі біля печери. Як прикро, що ми його не взяли із собою. Злякались…

Ми розмовляли про амулет, а Джозеф весь цей час намагався не видати себе, що дізнався про кристал. 

- Джозефе, пам’ятаєш цей амулет? Тут написано, що він дуже старовинний і має могутню силу. 

- Особисто в мене на паперах якісь чернетки і… І перекреслені нотатки. 

- Я не думаю, що нам потрібен цей амулет… - роздумую я. 

- Але він і справді має силу..? - запитав Джозеф і згодом додав: - А що якби ми взяли його і чари подіяли?

- І що було? Я навіть не знаю, яка в нього сила. Тут, напевне, пишуть. - відповіла я.

- Напевне… Може ходімо все таки його заберемо? - запропонував він.

- Знову?

Я не дуже хотіла знову повертатись до лісу, але якщо це дуже необхідно, я погоджуюсь.

Ми трохи відпочили, а пізніше вирушили шукати.

- Ну що ж, ми відпочили, час на пошуки амулета! - голосно крикнув Джозеф і додав: - Тільки спочатку читай про його властивості, ефекти і що буде відчувати людина, взявши його до рук. 

Я почала читати. З цих сторінок я багато чого дізналась. Амулет мав силу бачити минуле та майбутнє людей, що стосувалися його, а також дозволяв його володарю впливати на ці події. Цей амулет мав господиню на ім’я Міра, яка померла кілька років тому. Ефекти після надягання: Коли ви одягаєте амулет, ви відчуєте тепло, яке розповсюджується вашим тілом. У вас виникає відчуття великої впевненості. Крім цього, надягання амулету викликає деяку втому і почуття напруги. Іноді може бути головний біль і стає важко дихати.

Тим не менш, з часом ви навчитеся контролювати і збалансовувати ці побічні ефекти, щоб максимально  використовувати силу амулета. 

Одним словом ми матимемо змогу бачити минуле. Там ще пишуть про якийсь секрет, але дуже погано видно.

- Чудово! - крикнув Джозеф. - Ми зможемо в минуле повернутися!

- Ні, не повернутися, а побачити події, як видіння. - запевняла я. 

- Треба його знайти. 

- Погоджуюсь. 

- Неподалік від багаття був амулет. Вірно, Лані?

- Здається… Так!

- Отже, якщо грибарі не знайшли, то він ще там! Хутко за ним!

Джозеф запропонував їхати автомобілем. Ми щодуху помчали до гаражу, де знаходився мій білосніжний Volkswagen, який пережив безліч пригод і стрілянин. 

Джозеф відчинив праві дверцята автівки й сів на пасажирське сидіння. Я сіла за кермо, завела автомобіль і ми виїхали з гаражу. Ми проїхали безліч старовинних місцин, заповідників, скверів, вулиць та покинутих сел. Дорога виявилась складною, я навіть забула шлях, але Джозеф сказав, що нам до знака головної дороги, а потім наліво. Я дослухалась до його поради і ми змогли доїхати за 27 хвилин до пункту призначення.  

Я миттєво вийшла з автомобіля і побігла вперед. Джозеф побіг за мною. Незважаючи ні на що, ми почали пошуки амулета. На превеликий жаль ми не пам’ятали дорогу саме до печери. Проте, за кілька хвилин мені вдалось згадати, що нікуди звертати не потрібно, а тільки самий останній поворот буде ліворуч.

Незабаром ми дісталися печери. 

Джозеф, не гаючи часу, починає шукати амулет. Ми довго не могли його знайти, але не втрачали надії і сил. Я почала співати пісню “Загублений амулет..”. 

“Це не просто прикраса, а дар, що приводить мене у світ чар..“ - промовляла я, шукаючи дерев’яний артефакт у лісі. 

Поки я відійшла до річки, що ледь пробивала собі шлях, Джозеф натрапив на чоловіка, схоже іноземця. 

-Доброго дня, вам випадково у лісі не траплявся амулет? - запитав Джозеф у незнайомого.

-¿Qué? - іспанською мовою відповів чоловік.

-Ти іспанець?

У відповідь чоловік махнув головою, що означало “Так”

-¿Has visto el amuleto aquí? Él es muy querido para mi. - сказав Джозеф

-¿Amuleto? запитав він, вказуючи на амулет на його шиї.

-No, perdón por interrumpir. 

Чоловік гадки не мав, що хотів Джозеф. Він подумав, що той божевільний і побіг. Джозеф із засмученим обличчям прийшов до річки, де стояла я. Він сказав, що амулета немає. Я не знаю, що тепер робити. Це безвихідна ситуація... Ми його загубили…

Кілька хвилин ми стояли і мовчали, але згодом, Джозеф збагнув, що існує машину часу, якою ми нещодавно подорожували між століттями. Як ви вже зрозуміли, ми ніколи не впораємось без якогось повернення в минуле. 

35 хвилин ми йшли, намагаючись дістатись до винаходу, що перекидав нас у древні віки. 

Ми прокладали шлях крізь ліс, збираючи кожен слід, що міг привести нас до машини часу. Ми крокували обережно, уникаючи заплутань і розгубленості, що лежали у кожному темному кущі. Зібравши всі можливі вказівки, ми йшли до цілі, знімаючи завісу таємниці, яка ховалася в темряві лісу. 

Після тривалого пошуку ми нарешті натрапили на винахід. 

Відкривши двері машини часу, ми знов поринули в атмосферу минулих віків. З напруженням, Джозеф натиснув кнопку “Старт”, вказав той день з амулетом, і машина почала рухатися вперед. 

Винахід маневрував крізь часові простори, змінював середовище кожної хвилини та нарешті, він зупинився з раптовим тріском. Відкривши очі, ми вийшли з кабіни і побігли до багаття. Нам треба бути обережними, тому що бачитись із собою в минулому не бажано. 

Отже, ми ретельно почали обшукувати кожну гілку, кожен камінь, кожне дерево, щоб знайти амулет і не натрапити на себе з минулого.

Між сухим листям нам вдалось віднайти втрачене. Ми забрали амулет і помчали до машини часу, але Джозеф замислився…

- Лані, почекай, є одна деталь. Можливо, там немає машини часу. Так як ми нею скористувались вперше, коли сюди потрапили. Тепер доведеться почекати.  

- Скільки чекати?

- Не знаю. Я не слідкував за часом. 

- Ходімо кудись, щоб не зустрітися з нами.

- Ходімо!

Ми з Джозефом пішли розглядати кімнати печери. Через деякий час ми побачили, що хтось вибіг. Вони біжать туди, куди ми бігли вперше.