АМУЛЕТ

ГЛАВА 1  ЕПІЗОД.    “АМУЛЕТ”

Я зібрала кілька гілок і принесла Джозефу. В цій купі знаходиться древній амулет з темного дерева, який я спершу не помітила. 

Після того, як я кинула гілки на землю, з них випав цей амулет і Джозеф сказав, що він дуже дивний. Я гадаю, щоб дізнатись яку він має силу, треба взяти його з собою.

Хлопець віддав мені амулет з реплікою: - “Тримай!”.

Я взяла і знов поклала на землю.  

- Дякую, Джозефе, але вдягати я його не буду.

- Чому? Боїшся? 

- Я ще жити хочу… І поки не ознайомимось з амулетом - не одягну!

- Тож почнемо ознайомлення? - запропонував Джозеф.

Ми обережно підійшли до амулета, відчуваючи його пульсуючу енергію, що випромінюється з нього. 

Ми розглядали кожну деталь, намагаючись розгадати символіку. Під час цього процесу, ми відчули, що амулет відгукується на нашу присутність і надає нам почуття взаємодії з духовним світом. Амулет може стати ключем до вирішення наших загадок та розслідувань. Коли ми завершили вивчати його, Джозеф розпочав розпалювати багаття. 

- Лані, сірники є? Або запальничка?

- Десь були сірники. 

Я дістала старовинний сірник з кишені та передала товаришу. 

- Тримай! - крикнула я.

- Дякую! - відповів Джозеф, а потім додав - Ну все, ходи грійся.

–  Як ти гадаєш, що там за автівка? - поцікавилась я, підходячи до багаття. 

- Не знаю, але дуже хочеться дізнатись. 

- Але не треба поспішати. Вони самі можуть дати про себе знати, якщо буде потреба. 

- Так, але… Лані, тоді вже буде пізно.. Треба якось прослідкувати за ними. 

- А як? - запитала я у Джозефа.

- З дерева. - миттєво відповів він.

Я витягла себе на дерево, відчуваючи під собою гілля, що підтримувало мене. Я мала зрозуміти поточний стан розслідування. Автомобіль, що стояв неподалік, добре проглядається з дерева. Біля нього ходили люди. Вони ретельно обстежували місцевість, і, здається, щось шукали. Можливо, вони намагаються знайти амулет, а може, щось інше. 

- Ну що, Лані, там видно щось?

- Автомобіль, люди ходять. Щось шукають. 

- Зрозуміло. Ще 2 години і підемо. 

- Що робитимемо поки чекати будемо, Джозефе?

- Нічого. Сидіти в очікуванні темряви.

Ми сиділи біля вогнища.

Воно було яскравим, як сонце. Дрова потріскували, вдалині було ледь чутно якусь комаху та розмах крил дикого птаха. Через годину темрява почала накривати ліс. Ми були щасливі від цієї думки. Джозеф дістав горнятка і ми пили чай.

Нам ще ніколи не доводилось пити чай у лісі при таких обставинах. Це дуже незвично і неймовірно. 

Минуло кілька хвилин і ми з Джозефом почали збиратись. 

Аж раптом хлопець мене запитав: - “З пістолету не забула як стріляти?”

- Отакої... Забула... - з відчаєм відповіла я.

- Чому ж раніше не сказала? Добре, теорій не буде, а одразу практика. 

- Я забула, що у нас взагалі є пістолети… Добре. Швиденько за п’ять хвилин мене навчи і будемо рухатись далі.

Джозеф неабияк володіє досвідом у стрільбі та розуміє важливість безпеки. Щоб навчитись стріляти, достатньо пістолета в руці і гарного наставника, який буде поруч і буде вас вчити. Мене ж бо буде вчити Джозеф. 

- Готова? - запитав хлопець.

- Так, трошки нервую, але готова спробувати. 

- Не переймайся, все буде добре. Пам’ятай, головне - безпека. Спочатку я розповім тобі правила тримання в руках пістолета.

- Дякую, Джозефе, за твою підтримку. Чекаю на твої вказівки.

- Отож, встановимо правильну позицію рук. 

Добре, тепер тримай пістолет стійко, обома руками. Зосередься на мішені, нехай це буде он те дерево (вказує пальцем на клен, що знаходиться неподалік) та дихай рівномірно. Поступово натискай на спусковий гачок, не видихаючи повітря, щоб точно влучити в ціль. Пам'ятай: ти керуєш зброєю, а не вона тобою. 

Ти готова зробити перший постріл?

- Завжди готова! 

Я зробила постріл, але він був далеко не перший. Я лише забула техніку стрільби, тому довелось повторити і згадати свої навички. 

Джозафер сказав, що я відмінно впоралась. І волів пам’ятати, що головне - це практика, тренування й відданість. Заспокоїв мене, що я здатна на це. 

- Дякую за підтримку та навчання! Я відчуваю, що з кожним пострілом стаю впевненішою. - із захватом подякувала Джозефу.

- Так тримати! - відповів хлопець.

- Що ж, будемо йти?

- Біжимо!

Джозафер взяв мене за зап’ястя і потягнув за собою до дерева біля печери. Вийшли декілька патрулів й один з них прямує до нас. Ми маємо бути обережними. 

Джозеф дістав пістолет й тихим кроком йде до печери. Я стою біля входу і дивлюсь в бінокль.

- Дивись, Лані, ніби чисто, колективу немає, можна заходити. Я зійду до низу і перевірю. Подам сигнал - зійдеш за мною. Тільки не виглядай з печери. 

- Добре, Джозефе!

Юнак зійшов донизу, розглянув все і через кілька хвилин подає мені сигнал у вигляді стуку по стіні чотири рази. Я зійшла до нього. Тут багато багато світла і кімнат. 

Коридори були настільки темними, що маленькі застарілі смолоскипи давали легкий відблиск у цій пітьмі. По стінах стікали каплі конденсату.

Навколо скель печери розкиданий одяг і обладнання (шприци, кейси, костюми). Деякі тунелі в печері були штучно створені, стелі яких підперті великими деревʼяними конструкціями. На вигляд це звичайнісінька печера, а насправді щось дуже схоже на древню лабораторію. Вона обмежена. Нам стало цікаво, скільки днів її створювали. Я запропонувала обійти усі 27 кімнат, але Джозефу ця ідея не сподобалась. Він гадає, що можливий візит тих людей, що були зверху.