Передісторія

ПЕРЕДІСТОРІЯ

Роман написано від першої особи (Лайлані)

Країна Рафіна. Містечко Фінар. Початок весни. Люди вдихали свіже повітря, звірі пробуджувались від зимового сну, а квіти розкривали свої ніжні пелюстки під першими теплими променями сонця. Особисто в мене почалось нове життя. Мені нещодавно виповнилося 20 років. З приходом весни, мені згадались деякі події, що відбулися зі мною минулого року. Але зараз, я не збираюся жити минулим. Я ніби знову народилася. Таке відчуття, ніби я хочу, щоб мені стерли пам’ять. 

Одного дня мені здалось, що скоро щось станеться. Та я аж ніяк не помилялась. 

Ми з товаришем професійні злодії-герої, що готові до будь яких труднощів і перешкод. 

На подив, нам завжди щастить і нас ніхто так і не знищив. Він - найманий вбивця. Я - його права рука. Ми завжди були разом, незважаючи ні на що. Та ми вимушені були втратити зв’язок, адже його заарештували.

                              * * *

Після страшенних і пережитих жахливих подій минув рік і 8 місяців. Мого союзника Джозафера перевозять до в’язниці для божевільних. Переїзд призначено 19 березня 2030. Це було місто Вітровир. 

І ось настав судний день. Його садять до автівки, а автомобіль охороняють декілька озброєних, досвідчених військових. Вони їдуть не поспішаючи. Одного дня загадковій корпорації не сподобалось, що Джозафера перевозять до незнайомого місця, в той час коли він їм повинен для з’ясування обставин, що відбулись з нами раніше. 

Вони вирішили, що якщо не до них, то ні до кого. Тож знайшли вбивцю, який має ліквідувати Джозафера. Кілер вже зараз сидить напоготові, щоб вбити його.

Вже за мить ми почуємо звук - “Бах-Бах”. 

Але не все так просто, як нам здається. Та людина випадково плутає автомобілі і вбиває не того водія. Через таку подію сталась аварія і всі водії та пасажири загинули (окрім Джозефа).

Він із осколковим пораненням рушає до табору, де знаходяться його речі. Там він привів себе до ладу, забинтував рани і змінив одяг ув’язненого на цивільного.

Він йде до мого будинку, щоб перевірити чи мене відпустили і чи все зі мною гаразд. Джозафер знайшов мою квартиру. Пізніше стукає у двері. 

Перш ніж Джозеф зустрінеться зі мною після довготривалої розлуки, я розповім, що відбувалось весь цей час.

Коли нас спіймали, я втратила свідомість і що було далі - невідомо.

Насправді, мене відпустили через декілька днів після битви. 

Адже компромат служба мала лише на Джозефа, це значить - ніхто не мав права затримувати мене чи саджати за ґрати. Я повернулась додому та займалась своїми справами. 

Несподіваний стукіт у двері мене налякав. Я і гадки не мала, що це був Джозеф. Я підійшла до дверей і запитала: -  “Хто там?”

- Не впізнала? Це я - Джозафер! 

 - посміхаючись прокричав хлопець. 

Я відчинила двері і впустила його. Згодом ми все обговорили за чашкою кави… 

Одного дня мені наснився сон, що ми випадково натрапили на сліди якихось релігійних людей певної віри. 

А віра в них була така: “Якщо людина не має при собі той чи інший вірус, то ця людина слабка в своїх зусиллях.”

Після того, як ми вистежили де вони знаходяться, ми пішли шукати місце, де можливо знайти зброю. Ми вирушили на військову частину!

По тихому викрали деяку зброю і йдемо готуватись. 

Через деякий час ми відправились до них. Там на нас чекала корпорація у дивній формі з білими капелюхами. Я одразу зрозуміла, що десь ховаються партизани, тому тримала в руці свій пістолет задля безпеки. Джозеф тримав гвинтівку.

І ось настав наш перший бій.

Ми вдвох із Джозафером проти тисячі людей з корпорації. Але ми не покладавши рук, боролися до останнього. 

Командир наказав солдатам вистрілити в повітря, що означало - бій розпочато. 

Мені знову довелось згадати всі тренування, всі пригоди, щоб врятувати своє життя.

Невідомо, яка була мета цих людей. 

За кілька секунд, я почула постріл десь у стороні мого дому. Поки я поглянула в цей бік, мене серйозно поранили і я не могла рухатись далі.

Джозафер попіклувався про мою безпеку і допоміг дістатись лікарні. Перший бій був невдалим і незавершеним. 

Люди бігли за нами, кричали, стріляли, але нам вдалося втекти. 

Незабаром ми опинилися біля лікарні.

Поки я лікувалась, хлопець стежив за тими людьми. 

Одного дня йому не пощастило і його викликали на допит. Там 

виявилось, що вони хотіли вбити Джозефа, так як вони і є та сама корпорація, що вистрілили не в ту машину. 

Джозефа б’ють і в черговий раз ув’язнюють. Це його не сильно налякало і він вийшов через вентиляцію. Знайшов речі і вирушив до мене.

Мені вже ставало краще, але хлопець чекав кінцевого результату, поки я зможу ходити. 

Через деякий час, виявилось, що це частково був мій сон. Не існувало ніякого бою, корпорації і вірусів. Все буде набагато цікавіше.