Розділ 11. Не всім планам судилося здійснитися.

Другого дня ми повільно плелися лісом. На місці ми мали бути вже сьогодні, я переживав за своє закляття, яке поставив коли ми ночували в Трилісі, воно протримається ще кілька днів, а цього цілком вистачить.

Швидкість пересування розтягнулася з двох причин: перша ми робили гак, щоб обійти школу, а друга те, що ми їхали на візках, а це був уже ліс і доріг тут зроду не було. Нашій компанії пощастило більше тому, що у нашого транспорту були ресори, а у наданого академією амортизація була відсутня і деякі кмітливі дівчата перекочували до нас. Решту ж лише чекала втіха піжона. Спочатку вони навіть велися на його вигадки, але потім зрозуміли, що він не затикається ні на хвилину і хлопець почав їх бісити. Протягом нашої поїздки я навіть почав замислюватися «а чи не відправити його в цитадель?» Світу точно стане краще без нього, але за ним можуть вирушити й інші студенти, тому цей варіант перейшов у розряд нездійсненних мрій.

Вже надвечір вчитель відправив їх шукати місце для ночівлі і через годину вони повернулися оголосивши, що знайшли непогану галявину біля струмка. Ми вирушили туди. Табір почав готуватися до вечері та ночівлі. Ми з Годріком ставили намет, як до нас підійшла Рея.

– Хлопців можете сходити до струмка і набрати води?

– Добре, зараз встановимо намети та й підемо. – Погодився Год.

– Ні, треба зараз. Всі вже їсти хочуть, а ми з Фреєю не встигаємо.

– Гаразд, давай відра. Арен пішли, потім закінчимо.

Підійшовши до струмка, ми почали набирати воду. Я набрав свої відра і після цього Годрік почав набирати свої. Але тут я помітив біля очерету, як риба пливла верх черевом.

– Год стій.

– Що таке, думаєш їм вистачить?

– Ні ти не забув хто знайшов це місце і цей струмок?

– Ем, начебто піжон, а що... Ти думаєш вони щось зробили?

– Впевнений. – Год не намагався сперечатися, бо прямо перед ним пропливла така ж рибка.

– Протиотрути не вистачить, що робитимемо? Скажемо вчителю?

– Ні. Ти знаєш закляття нейтралізації?

– Але треба точно знати, що нейтралізувати. А я не Орг, на нюх не визначу.

– Зате я визначу, якби це була отрута то риба вже не тріпалася і поміняла колір. – Змочивши палець і облизав я підтвердив свою здогад. – Це не отрута, вони купили у отруйників снодійне.

Принц нейтралізував воду в ставку і відрах і ми вирушили назад, хоча Год трохи переживав щодо цього, але ми перевірили воду на конях, яким призначалося одне з відер і їм нічого не було. Тоді принц заспокоївся. Сьогодні буде цікава ніч.

Ми повечеряли та розійшлися по наметах. Єдиною відмінністю було те, що Годрік попросили наших дівчат ночувати в нашому наметі, а не в їхньому, зробленому з двох поєднаних. Вони були проти, але коли я слідом за принцом попросив їх це зробити вони неохоче погодилися, замість цього я сказав що ближче до півночі ми знов поміняємось так що дискомфорт буде мінімальний. Табір заснув, вартовим сьогодні був стукач, його двоюрідний брат і піжон. До речі, вони і ще один старшокурсник відмовилися їсти, мотивувавши це тим, що наїлися ягід дорогою і тепер у них болить живіт, від лікування Фреї теж до речі відмовилися.

Приблизно за годину я почув, як хтось вийшов з намету старшокурсників та вчителя.

– Старий заснув? – Запитав кузен стукача.

Мабуть хлопець кивнув, бо відповіді я не почув.

         І тоді вже я почув кілька джерел ворушіння, а саме чотири. І один із них прямував до нашого намету.

         Розкривши прохід він зайшов усередину, ним виявився піжон. Так як ні я ні принц не спали, то відразу впізнали його. У наметі було темно а на вулиці був місяць і він не бачив хто всередині, а ми його чудово бачили.

         – Солодких снів дівчатка. – сказав хлопець.

         – Доброго ранку. – відповів принц і ми синхронно зарядили йому з двох боків, через що він одразу відключився. Але ми ніяк не збиралися зупинятися і прикрасили його фізіономію на свій лад.

         У цей час по табору почулися дівочі крики, триповерховий мат, удари… мабуть у дуже болючі місця, оскільки крики стали чоловічими. Хтось навіть пальнув вогненною магією, правда вже не в наметі, мабуть, один намагався втекти. В результаті прокинулися всі, крім піжона, він, як і раніше, був без свідомості.

         Вартових змінили, винуватці спали окремо з іншого боку струмка, просто неба. На ранок вони красувалися подряпинами на обличчі, один був підгорілий і родзинкою на торті став піжон з повністю синім та розпухлим обличчям. Тепер усі ставилися до них як до збоченців і не довіряли жодної роботи взагалі. Наш куратор обіцяв, що їм такий інцидент вилізе боком після приїзду, оскільки в речах одного з них знайшли залишки снодійного. Стукач відразу заклав своїх і сказав, що вони отруїли воду. Всі перевели погляд на нас, на що я відповів що біля табору вона була каламутною і ми просто піднялися вище за течією, щоб набрати чисту. Стукач після доповіді зловив тумаків від спільників.

         День видався веселий, а ввечері ми потрапили в туман, який не здався нікому дивним на початку.

         – А вам не здається, що ми вже тут були? – Нарешті! Хоч одна дівчина помітила. Я вже почав думати, що тут всі тугодуми, тому що ми проходили по цій галявині вже вп'яте, і орієнтування по зірках не допомагало, оскільки вони були ілюзорними. І з місцем, в якому ми зайшли в радіус дії закляття, ми зараз знаходилися за сто метрів.