Розділ 10. Весняна практика.

– Кажу вам востаннє. Хто не здасть сесію, до початку практики залишиться в академії. І вас Годрік, це стосується також. І мене, і деканат, і навіть ректора не хвилює, що ви пропустили пів семестру. – Наш куратор більше години розпинався біля дошки, пояснював він зрозуміло, тільки були індивіди які не хотіли щоб до них доходило. І Год був один із них. – Якщо вам все ясно, то можете йти. Я вас більше не затримую.

– Арене, слухай, а давай за старою схемою той трюк на іспитах провернемо? Ти все одно здав.

– Я б із радістю, але мене не буде два тижні.

– Ти їдеш? Але до кінця сесії залишати академію не можна.

– Можна, якщо в тебе письмове доручення від ректора. – Чесно кажучи, я б краще допоміг другу. Наприкінці зими, без моєї згоди мене призначили до дисциплінарної ради, або як її інакше називають «гвардія ректора». Я писав відмову тричі, але не допомогло. Після інциденту на балі, ректор причепився до мене як кліщ. І що я зробив йому? Хоча напевно він думав, що нагородив мене, тому що всі студенти мріяли потрапити в гвардію, це була гарантія ідеальної рекомендації. Але мені вона даремно не здалася, я вчуся платно і після закінчення навчання не збираюся ніде працювати, особливо на якусь державу. І ось я навіть не встиг почати здавати предмети, як до мене прийшла секретар і заявила, що сесію я вже здав на відмінно і що я вирушаю до Велона з «важливими документами». А важливого в них було замовлення академією їжі, лікувальних трав та квитанції на оплату. І найгірше те, що портал мені ніхто відкривати не збирався і туди треба дістатися самому. У Велоні я не був і сам туди не зможу телепортуватися.

– І куди їде найкращий гвардієць ректора? – Принц явно вважав такі приколи кумедними, бо називав мене так постійно.

– До тебе додому, ректор не задоволений як ти вчишся і відправляє мене з випискою твоїх оцінок і рекомендацій, щоб батьки врозумили дитину.

Принц зобразив морду цеглою. Хвилину до нього доходило, що я пожартував і його відпустило.

– Ну ти даєш. Я ще б трохи і впав непритомний. А серйозно, куди?

– Серйозно до тебе додому. Тільки мені дали якісь замовлення на трави та їжу.

– А. Зрозумів, то це звичайна справа. Батько купує в ельфів трави дешево і перепродає академії. І їжа в цей рік у нас дешевше ніж в інших країнах, так що очевидно, що закуповуватимуть у нас, думаю батько вже запакував усе і тільки чекає на твій приїзд.

– І чому тебе не послали?

– Сам подумай, ректор знав, що в тебе немає проблем з навчанням і ти сам спокійно здав би сесію, плюс робити з принца посланця у власній країні трохи дивно, правда?

– Але я все одно не хочу їхати. А може запропонувати їм Рею? У неї теж із сесією проблем немає.

– Не вийде. Її батько є головним постачальником продуктів. І якщо ти не забув, вона теж майже королівського роду. Тож кращого кандидата, ніж ти, в нашій групі немає. У нас усіх завал у цьому семестрі, тільки в тебе, Реї та стукача все гаразд. – «Стукач» це нове прізвисько Ліка. Ех даремно я його тоді врятував, гнида він ще та, краще б у тому підворітті залишився. Він постійно намагався підлизатися до вчителів і цього семестру це в нього чудово вийшло. Правда кілька разів для цього він підставив усю групу і кілька разів Рею за що дівчина хотіла звернути йому шию. Мене він теж намагався підставити але в нього нічого не вийшло так як я був у раді і викладачі ставилися до мене по-особливому, я ж посильний самого ректора.

Увійшовши до кімнати, поклав документи у сейф. Вранці почну збиратися в дорогу. У гуртожитку робити нічого, всі зайняті підготовкою до майбутніх іспитів. Цей семестр був дуже легкий, лише чотири предмети. Усі розслабилися, а дарма. Невелика кількість компенсувалася довжиною самого семестру і вже за два місяці у студентів накопичилося чимало боргів. У старших курсів було все нормально, оскільки вони вже знали, що їх чекає після зими, Фрея та Орго не раз попереджали про можливі завали, але їх попередження дійшли тільки до вух мене та Реї.

Якщо робити нічого, то самий час поспати.

Ранок видався напрочуд приємним. Я зібрав речі в дорогу і вже забирав коня зі стайні Года. За пів року він помітно погладшав і навіть здивувалася побачивши господаря, також почв виявляти невдоволення коли я його запрягав.

– Перестань брикатися, бо на ковбасу пущу. – Погрози коня явно не вразили.

Ми все ж таки виїхали з міста. Шлях був не близький, але дороги були помітно кращі ніж до Трилісі і часто зустрічалися таверни. На поїздку мені виділили аж два золоті, на які я повинен жити два тижні. Я не розпускаю гроші на право і наліво, але цього явно обмаль. Я вже пів золотого витратив на запаси їжі в дорогу і це тільки в один бік з урахуванням що я снідатиму та вечерятиму в тавернах. Шлях назад я звичайно скорочу але везучи такі «дорогі» квитанції могли і накинути кур'єру нормальну платню.

Я вже дивився на стіни Велона, як пішов дощ. Якщо документи розкиснуть на дощі, мене по голові не погладять. Вирішив перевірити чи не намокнуть вони, ні не намокнуть звичайно ж, ТАК ЯК ВОНИ ЗАЛИШИЛИСЯ У СЕЙФІ!

– Твою…

Звернув з дороги в невеликий лісок і прив'язав коня до гілки. Телепорт у кімнату… і забираю папери. Різко падаю на землю і перекочуюсь під вікно. Справа наближалася до вечора і варг прямував у гості на верхні поверхи. Кому навчання в голові, а кому... Коли друг нарешті перебрався на третій поверх, я знову телепортувався. І вчасно, мого коня безбожно намагався викрасти якийсь тип. Залишати в живих я його я не міг з двох причин: він намагався викрасти у мене ковбасу, саме ковбасу так як у Велоні я збирався відвести коня на скотобійню і він бачив, як я телепортувався.