Глава 8. Всі прикраси королівських палаців.

         Вранці я був бадьорий та задоволений. Якби я не зустрів Рею на тому ринку то швидше за все був би голодний і промок до нитки. Не факт, що в такому вигляді мене взагалі пропустили б до Годріка. Так що сім’я Лоблін вже віддячила мені, адже тепер я ситий, чистий, одягнений у святковий костюм, який купив в Арконі і мені не потрібно пішки діставатися Велона. До мого прибуття в їхній будинок становище було набагато гірше, ніж після.

         Святкування має відбутися ввечері, але, як повідомила Рея, нам краще прибути раніше. Так що ми сіли в карету, яка неспішно попрямувала у бік палацу. Перед в'їздом до міста відбулася перевірка документів. Ну як відбулася, стражники просто попросили відчинити двері до карети з гербом сім’ї Лоблін, щоб переконатися, що всередині є представники цього сімейства. Далі ми попрямували безпосередньо до палацу.

         Вікна в кареті були заслонені шторками, я не став їх відчиняти. У місті я не вперше, а привертати увагу роззяв до своєї персони що подорожує в кареті досить знаменитої сім’ї точно не варто.

         Перед палацом відбулася справжня перевірка. Нас попросили надати запрошення і документи, навіть Рея, що по суті вже майже частина королівської родини виконала ці процедури. І нарешті ми потрапили до «скромною обителі» нашого друга.

         До нас підійшов дворецький та передав Реї що її чекає принцеса. Я ж попросив повідомити Годріку, що я прибув. На що довготелесий чоловік тільки скоса на мене подивився як на непроханого гостя якого помилково пропустила охорона, нічого не сказавши у відповідь він пішов. Подруга вибачилася, що не зможе провести мене і теж пішла. Мені ж не залишалося нічого крім як сісти на диван біля входу, біля якого стояв кавовий столик з фруктами, і чекати Годріка, або слугу, що мене проведе до нього.

         Так я чекав десять хвилин... пів години... годину я вже почав підозрювати щось недобре... на другій годині закінчилися фрукти і я був дуже незадоволений сервісом. Недовго подумавши я вирішив пройтися трохи в глиб і спробувати попросити когось іншого повідомити про моє прибуття.

         Першим кого я зустрів був високий чоловік із борідкою та вусами, одягнений він був навіть простіше ніж дворецький. У простих чорних штанях та білій сорочці.

         — Вибачте, не підкажете принц Годрік ар Велон у палаці?

         Чоловік з невеликим подивом подивився на мене, щось промимчавши собі під ніс, але все ж відповів.

         – Наскільки мені відомо, так.

         – Не вважайте за грубість, не могли б ви повідомити його про моє прибуття. Я Арен де Талон, друг принца.

         – Пішли зі мною, якщо я не помиляюся він у себе в кімнаті, тож сам йому й повідомиш.

         – Дякую. – Відмінно, тепер якщо на мене наїдуть що я без дозволу шастаю палацом, можна буде звалити все на цього мужика. Не гарно звичайно, людина щиро вирішила мені допомогти, але я занадто злий на минулого слугу, так що вже нехай простить мене.

         Чоловік чудово знав палац, бо ми йшли явно не поголовним коридорам, інколи ж навіть проходили крізь кімнати.

         В одному з таких коридорів до нас вибігла дівчина, якщо мене не підводить зір то вона була трохи молодшою ​​за мене.

         – Тату, ти не бачив Люсі? Вона спала на вікні, а коли я прийшла до кімнати, то її вже не було. – Як я зрозумів, мова про кішку.

         – Ні не бачив. Чи можеш допомогти цьому хлопцеві дійти до покоїв принца? Я трохи поспішаю на зустріч, а він як я зрозумів не знає де його кімната.

         – Звичайно.

         – Молодий чоловік, слідуйте за моєю дочкою, а я змушений піти. Сподіваюсь ми ще побачимось.

         – Дякую за допомогу. Якби не ви я так і чекав біля входу.

         – Не варто. Подальший шлях вам покаже Еммі.

         Звісно подальший шлях я тільки й слухав історії про кішку що постійно зникає та її ніхто не може знайти доки вона сама не захоче знайтись. Підозрюю, що дорога зайняла б менше часу, але ми заходили у різні місця у пошуках тварини.

         Вже підходячи до покоїв, із кімнати вийшов Рік.

         – Арене, радий тебе бачити, чому не повідомив, що вже прибув? Еммі Рея вже у палаці?

         – Взагалі, повідомив. А що слуга не передав? – Ні я не злопам'ятний… хоч брешу, дуже навіть злопам'ятний. – Я прибув з Реєю, її викликала принцеса, а я передав дворецькому, щоб той повідомив тебе.

         – А як він виглядав?

         – Ну такий… А ось він. – На підтвердження моїх слів, з кімнати принца вийшов той самий дворецький, виносячи таці з їжею.

         – Гаразд, потім розберемося. – І вже принц нагородив того ж поглядом, яким раніше він дивився на мене. А мене всередині стало так погано… але так приємно.

         – Пішли до моєї кімнати, розкажеш, як добрався.

         – Стривай. – Зупинив я принца, який уже затягував мене до спальні, як би дивно це не прозвучало. – Дякую тобі та твєму татові за допомогу.

         – Ой нема за що. Рік, а ти не бачив Люсі? – звернулася вона до принца.