Розділ 7. Шляхетний бур'ян.

У Трилісі я більше не з'являвся. Усі покупки робив у Столиці. Переміщаючись через портал. Одного прекрасного дня, навіть побував на святі, виявилося, що рада магів висунула ініціативу, яку підтримувало фактично все місто і «Столицю» перейменували на «Аркону». На честь дружини першого імператора, адже вона була уродженкою цієї місцевості і мій далекий предок заснував тут місто саме їй у подарунок. Я нічого проти не маю, тільки за. У народі вона була легендарною особливістю, адже мала в ті часи великий дар цілителя, а в нинішні просто неймовірний. Навіть древні маги захоплювалися її майстерністю, а про сучасних й мови не може йти. У нашу сімейну бібліотеку з палацу вдалося перевезти лише малу частину книг, на щастя її записи були серед них. Ось ті закляття, справді складні і ніхто їх не може використовувати. Шанс є тільки в Еллаї, адже в основному там біла магія, ось тільки там найпростіше закляття починається зі слів «ім'ям імператриці». Сестра вже давно дала зрозуміти, що звання її не спокушає жодним чином, і вона ні за яких обставин не хоче себе обтяжувати цим титулом. Тож використовувати закляття Аркони в цьому поколінні, швидше за все, ніхто не зможе. Але про що це я. А так, перейменування міста, у мене було неймовірне бажання відзначити це свято, тим більше в місто приїхав Год. Але нам так і не вдалося зустрітися, адже друг був на офіційних заходах, а мою присутність у місті спалили батьки, що теж прибули з такого знаменного та символічного приводу. Бажання ходити до театрів, музеїв, виставок присвячених легендарній Арконі та інше у мене відбили на все життя. Адже коли в натовпі народу є лише три тверезі особи і ти серед них настрій швидше падає, ніж піднімається. Ну нічого, на день міста котрий вирішили не переносити я відшкодую упущене.

А далі, щоб не нариватися на закиди батьків щодо надмірного використання порталів, я прибився до каравану, що йде до Велона, і відправився вже на запланований там захід.

Порівняно з моєю минулою поїздкою у супроводі каравану ця була похмурою. Якщо цей торгаш так само торгує, то дивуюсь як він досі не розорився. За всю подорож він промовив лише пару фраз, що неймовірно контрастно в порівнянні зі своїм колегою Лодом.

Більше того, раптово виявилося, що караван так і не дістанеться Велона, а зупиниться в місті Лорнікен. Дізнався про цю новину вже безпосередньо на місці, а на обурення та прохання повернути гроші мені відповіли що я просив доставити мене до Велона, королівства в якому я зараз і перебуваю. Щодо міста мови не було і я сам винен, що не уточнив цю інформацію перед поїздкою.

Найгірше було те, що я не взяв запасів їжі, а відразу домовився на харчування в каравані, в Лорнікен ми прибули незадовго до обіду, а сніданок як і вечеря я пропустив, бо кашовар вчора задрімав і те, що мені запропонували на вечерю, їжею назвати не можна було, це швидше за все недороблене вугілля, а не продукт харчування. Вранці готувати ніхто не збирався, а цей горе кухар навіть знущався, підігрівши вчорашнє вугілля на сніданок. Найвеселіше, що якби сніданок спочатку був їстівний, то він би його теж спалив.

Так що я шалено голодний, на небі збираються хмари, що віщують дощ, по дурості готівки у мене менше крони, адже мені було ліньки тягти з собою гроші, так що я взяв чекову книгу яку можу перевести в готівку безпосередньо у Велоні, а туди три години на коні. Якого в мене до слова немає.

Щось мені цей захід подобається дедалі менше.

         Вже змирившись із чергою неприємностей які мені необхідно здолати по дорозі до дому Годріка, вирішив трохи полегшити свою долю і не йти туди на голодний шлунок, так що заскочив на ринок щоб хоч перекусити пиріжком. Саме місто було трохи більше за Триліс, народу було не багато. Тільки хмари були все ближчими і на торговій площі відбувалася глобальна метушня. Ніхто не хотів промокнути, відповідно всі намагалися якнайшвидше зробити покупку чогось.

         Я вже пробирався через натовп людей до пекаря, настрій пробивав дно, бо мені відтоптали всі ноги, здавалося куди гірше… Завжди є куди. Пекарня була біля житлового будинку, господарка якого з другого поверху вирішила вилити помиї. Лише дивом відскочив, при цьому збивши когось спиною.

         – Нахаба, та як ти смієш!? Ти хоч знаєш…? – Почулося з боку особи, що впала. Що дивно не від неї, а від її супутниці.

         – Не треба. Я сама винна, Галія заспокойся. – Вже звернулася дівчина, загорнута в плащ із балахоном, до своєї супутниці.

         – Вибачте. Я не навмисне. Дозвольте допомогти.

         – Не навмисно він, та будь моя пані не така милостива не зносити тобі голови нахаба…

         – Галія!

         – Вибачте пані, зараз я вам допоможу.

         Але я вже подав руку дівчині, і вона почала підніматися. Ми зустрілися поглядами і синхронно заговорили:

         – Рея?

         – Арен?

         – Та як смієш ти брудний простолюд так звертатися до пані!?

         – Галія ще слово і ти відправишся в замок одна.

         – Як можна пані. Ви й так втекли від охорони, я вас нікуди не відпущу. Тим більше, що тут ходять всякі невігласи.

         – На відміну від тебе він не невіглас. Це мій друг Арен де Талон, а ти зараз грубо порушуєш етикет.

         – Вибачте пане, я… я не знала, вибачте.