Розділ 6. Погоня.

Бігти лісом заняття дуже болюче, майже кожна гілка намагається зарядити тобі в око. Деяким навіть виходило.

         Переслідувачі виявилися настирливими. Вони не давали перепочити нам і кілька хвилин. Коли Рея змогла рухатися самостійно і Елая нарешті спустилася на землю стало трохи легше і ми навіть прискорилися, але довго витримати такий темп нам не вдалося, давався взнаки рівень підготовки. Так що ми сповільнилися, але продовжили просуватися далі. Куди ми просувалися відомо лише демонам, бо на вулиці стояла непроглядна темрява. Місяць не пробивався промінням крізь густі крони дерев. Я намагався визначити напрямок, а от друзі судячи з усього рухалися на звук який видавав я, від чого постійно болісно отримували по обличчю гілками.

         – Та коли ж вони вгамуються? Раніше вони відстали лише ми забігли в хащі. – Проінформував Год.

         – Раніше вони думали, що ви повернетеся і підкоритесь. Тепер у нашу капітуляцію вони не вірять. – Намагався пояснити ситуацію я. Ось тільки в це я навіть не вірив. Розбійники не були схожі на ідіотів. Але як барани продовжували переслідування.

         – Арене, куди ти нас ведеш? Маєш план? – запитала сестра.

         – Ми біжимо подалі від переслідувачів, а план полягає в тому, щоб відірватися від них. Є краща ідея?

         – Поки ні, але довго ми так не протримаємось… – Продовжувати фразу не було потреби, Рея спіткнулася та впала. Їй допоміг піднятися Годрік, але ще трохи і вона повністю втратить сили. Та й Год уже захекався.

         – Ела, ми повинні бути біля крижаного струмка, ти пам'ятаєш де знаходитися гай мелорнов (дерева колосальних розмірів, їх плоди восени цінуються як алхімічний інгредієнт)?

         – Так.

         – Веди їх туди, а я спробую заплутати переслідувачів. Зустрічаємося там, де струмок підходить до гаю. Якщо противник, виявиться там раніше за мене, веди їх через гай до Трилісу. Ти знаєш дорогу.

         – Постарайся скинути їх із хвоста.

         – Сподіваюся вийде. – І я звернув, попутно намагаючись видавати якнайбільше галасу.

         План удався... Сподіваюся. Тому що я продовжував чути лайку переслідувачів. Як мінімум частина з них рушила за мною.

         А тепер настав час повеселитися, пряме зіткнення швидше за все закінчиться моєю поразкою. Але пастки до такого результату не приведуть. Раніше я їх не ставив з тієї причини, що в них скоріше потраплять друзі, ніж вороги, тепер боятися нічого.

         За хвилину почувся перший вибух, потім другий. Як мінімум, це їх сповільнить, але сподіваюся вони одумаються і припинять переслідування.

         Але мріям не судилося збутися, вони зменшили темп, але продовжили погоню.

         І моє везіння скінчилося, хащі раптово закінчилася галявиною, яку перетинав раніше озвучений струмок.

         Поки я думав що робити, мене наздогнали супротивники. Тепер від бою не відхреститися.

         Під світлом місяця стоїть одна фігура біля струмка, решти поки не видно. Але ось по одному переслідувачі виходять із чагарників.

         – А ти спритний малий та біганина закінчилася. Віддай що нарив у печері і може ми тебе відпустимо.

         Стоп! Як вони дізналися про печеру? Значить, їхньою початковою метою був я, а не мої друзі. Тепер стає ясно, чому вони такі настирливі.

         – Може старий виявився нашим хлопцям не по зубах, але тебе точно зможемо прихлопнути. Так що не дури.

         – Яка ще печера?Який старий, про що ви? – Почав я включати дурня, принагідно оцінюючи обстановку. П'ятеро з мечами, сокирами, списами. Двоє лучників. І аж чотири мага. З таким розкладом мені справді нічого хорошого не світить.

         – Не придурюйся. Першу ходку старого ми профукали. Шукачі звідти притягли багато коштовностей. На другу ходку старий вирушив уже з нашими людьми, але з відти ніхто так і не повернувся, а печера була завалена. І тут з’являєшся ти. Купуєш будинок старого, якось сам туди входиш, хоч ріелтор божився, що туди потрапити не змогли навіть вони, та й ми не раз намагалися потрапити. Але тобі це вдалося, і не минуло й місяця, як  вселився, а вже йдеш у темний ліс, з незрозумілою групою, яку в Трилісі ніхто в очі не бачив точно по маршруту минулої групи. І далі питатимеш, що за старий і печера?

         Так он воно що. Але навіщо їм книги, на дослідників давніх мов вони не схожі, про магію вампірів вони також явно не знають. Або вони за яйцем прийшли. Але ні, його знайшла остання група, а передати інформацію вони не встигли. Що ж їм від мене треба?

         – Хлопче, не випробовуй моє терпіння, гони коштовності та вали на всі чотири сторони.

         В доброчесність співрозмовника я не вірив, зате тепер знаю, що він від мене хоче. Щоправда, в мене цього немає, та й якби було, живим, вони мене не відпустять.

         Повисла мовчанка. Вороги чекали моїх дій, а я прикидав варіанти як вибратися з цієї ситуації. По одному вони для мені не суперники, але коли вони разом на відкритому просторі не впораюсь. Ось уже один потягся за стрілою, другий міцніше стиснув рукоятку клинка. За спиною хтось почав пити воду. Маги прийняли зручні позиції, щоб не зачепити союзників. Я теж часу даремно не втрачав, меч я встигну вихопити будь-якої миті, а поки потрібно вирахувати пріоритетні цілі. Перші маги, далі лучники та арбалетник, також небезпека походить від того, що за спиною. Хто цей невідомий. Але він п’є воду… Що?