Розділ 4. Прогулянка у небезпечних місцях

Насамперед ми попрямували до застави, звідти вела зручна стежка до лісу, там часто ходили шукачі і ризик нарватися на чудовиськ був мінімальний. А вже трохи далі звернувши  з протоптаної доріжки, ми пішли в глиб лісу, віддаляючись від обжитих місць.

         – Арен, а стражники із застави патрулюють ліс? – відмахуючись від павутиння палкою, запитала Рея. Хоча навіщо відмахуватись якщо ти і так уже вся в ній, втім як і Год.

         – Ні, у лісі тобі можуть допомогти лише шукачі. Як правило, вони можуть зробити твої сумки трохи легше, і це в кращому випадку.

         – І що на них немає жодної управи?

         – Чому ні? Є, у таких випадках недобрі люди піднімають багато шуму, а на шум, як відомо, приходять інші рятувальники, які не проти поласувати грабіжниками, а іноді не тільки грабіжниками.

         – Ой! А ми зараз не сильно галасуємо? – Питання було не дурне, але вже пізно, два кровокриса йдуть за нашим слідом, але атакувати бояться, вони хоч і дурні, як правило, не церемоняться і атакують жертву відразу, але на «господаря лісу» нападати навіть вони бояться.  Думаю через кілька годин втомляться і самі відв'яжуться.

         – Ну тихіше бути не завадить, але ми тут не основне джерело шуму. – На підтвердження цього Год знову зачепився рюкзаком за гілку і там щось голосно брязнуло.

         – Ти сам мені все це дав. – Виправдовувався принц, дивовижно але його ці звуки теж турбували. А я у свою чергу пошкодував, що учора погано розподілив речі. Вік живи вік учись.

         – На привалі подивимося, що там у тебе гримить. А поки що постарайся не зачіпляти кожну гілку, або неси рюкзак у руках.

         – Зрозумів я, зрозумів... Тільки тут такі нетрі що пролізти і не зачепиться неможливо.

         – Може, повернемося? – запропонував я.

         – Ні, але ось маршрут можна і простіше обирати. Гаразд я, а дівчата, Рея вся в павутині, а Елая... А де Елая?

         У цей час із куща вилізла сестра. Зав'язуючи мішечок.

         – Ти що там робила? – Мабуть, вона налякала Годріка, бо вилізлаи в нього з-за спини.

         –А ми навіщо сюди прийшли? – Питанням на питання відгризнулася Елая.

         – Артефакти збирати. – Так і не зрозумівши нічого принц відповів на риторичне запитання.

         Сестра вирішила не продовжувати і просто відкрила мішечок, показавши кілька кристалів.

         – Братику, а ти погуляти вийшов? Чи ми в рибні місця йдемо, і немає сенсу по дрібницям розпорошуватися?

         – Можна й так сказати, якщо я полізу артефакти шукати, то можу повернутися на перекус одного з чудовиськ. Краще дійдемо до місця, а там уже щось пошукаю. До речі ти не сачкуй, невідомо чи будуть там артефакти, тож це залишаю на тебе тільки, не відходь далеко.

         – Зрозуміла, а ти грими голосніше, тоді я вас точно не втрачу. – Вже до принца звернулася сестра. Я думав вона буде скромніша, з особами королівської крові, треба буде провести з нею ромову на цю тему перед академією, а то може ляпнути щось не там і не до того, а мені потім розгрібати.

         Так наша прогулянка тривала не довго, зачепившись за гілку Год упав, на землю з його сумки випав весь вміст, і я скомандував привал. Почався муторний процес перерозподілу речей до якого не була причетна лише сестра, через відсутність такої. Але під кінець з'явилася, і вона за що отримала казанок. На моє прохання Год пострибав і наче нічого більше не гриміло. Ми вже збиралися висуватися далі, як зненацька з кущів вийшло маленьке кошенятко. Чорна як вугілля шерсть, жовті очі і два хвостики що не симетрично рухалися у різні боки. Місцеві називали це створіння просто «Жах». Я раніше зустрічався з представником його сімейства. Як і інші тварини лісу вони не нападали на нас, але тут навіть моє серце почало стукати так, що прагнуло вистрибнути з грудей.

         – Всім стояти і не рухатися. – Ледь чутно прошепотів я.

         – Арен що це? – Не набагато голосніше прошепотіла Рея. – Я таких у тій книзі не бачила.

         – Це маленький Жах. Вони зазвичай не показуються людям на очі, а якщо їх хтось і бачив, то не багато хто міг повернутися в здоровому глузді додому.

         – Арен що робити? – Намагаючись дихати через раз, спитала сестра.

         – Нічого. Якщо ти не аргімаг ментальної магії, то нічого. Просто стій і не ворушились.

         Тим часом кудлате диво підійшло до Годріка і почало його обнюхувати, після цього повторило процедуру з кожним із нас і просто зникло в кущах, мабуть вгамувавши свою цікавість.

         –Хуххххххххх… – голосно видихнула сестра. – Не розумію чого його всі бояться, на мою думку, він навіть миленький. Арен я вперше бачила тебе таким, невже це кошеня тебе так налякало.

         – Ні, воно просто маленьке і навіть не зрозуміло, хто ми, мене злякало не воно.

         – А що ж ти тоді так зблід?

         –  Ела, як повернемося, я примушу тебе вивчити весь підручник заново.

         – Що!? А хто казав, що я краще за нього знаю матеріал?