19. Бюрократія тортур.

Я прокинувся, розіп'ятий на стіні. Руки й ноги були розтягнуті в боки важкими ланцюгами. Одяг знову відсутній. Звідки у них ця вперта любов до того, щоб роздягати мене, коли я без свідомості? Кожен раз прокидаюся голим і панічно прислухаюся до відчуттів в районі п'ятої точки. Але, здається, все гаразд. Репутація грізного чаклуна захищала мою честь від усіляких протиприродних посягань краще за будь-який пояс вірності. А може, я даремно звинувачую церковників, можливо, їхня віра взагалі не дозволяє такі наруги. Голосно зітхнувши і, нарешті, заспокоївши себе, я озирнувся.

В іншому кінці зали, метрах в п’ятнадцяти від мене, сидів благопристойний старий. Густа біла борода, проста сутана і добре обличчя викликали бажання поступитися цьому доброму дідусеві місцем. Особливо коли я роздивився нечисленні, але очевидно дуже дорогі прикраси на ньому. Черговий святий отець, хоча і не зовсім такий, як інші. Ледь відчутна аура влади буквально кричала, що інші любителі золотих ряс лише пил під його ногами. І ще більше захотілося поступитися йому своїм місцем. Місцем у ланцюгах.

Уся зала була абсолютно порожньою, за винятком старого в кріслі, мене та численних жаровень, що горіли між нами. Очевидно, холод знову мені не допоможе.

– Прокинувся, мандрівнику? – приємним баритоном запитав дід. – Я Верховний Інквізитор, імені тобі не скажу, ми позбавляємося його, коли вступаємо на посаду. Хочу відразу припинити твої крики «Ви взяли не того», «Я не чаклун» і подібне. Скажу так: ми взяли того, кого хотіли. Ми знаємо про вас, Мандрівників за Межами Світів. Ви час від часу приходите до нас ззовні, і наші святі книги ретельно описують усі випадки вашої появи. І чомусь ви, чужинці в нашому світі, завжди вважаєте, що знаєте, що в нас правильно, а що ні. Чомусь ви впевнені, що маєте право судити і змінювати все тут, як вам заманеться. Але ніхто вам цього права не давав!

Він підхопився з крісла й люто закричав. Зізнаюся, його голос звучав страшно, тиск від нього був такий, наче величезна скеля все більше й більше давила на мене. Це не було схоже на магію або якісь уміння; сама людина, її харизма, її воля, її дух просто змушували відчувати страх і беззаперечно підкорятися, незважаючи на зовнішню простоту і доброзичливість.

– А хто дав вам таке право? – усміхнувся я, позбавляючись цього наваження. – Єдиний? Не смішіть.

Він мовчки свердлив мене поглядом, повним ненависті. Я не витримав і закричав:

– Це ви катували Сема?!

Він продовжував дивитися на мене, повністю ігноруючи мої запитання. Але потім доброзичливо усміхнувся.

– Мені з вами все зрозуміло. Але все ж окреслю ситуацію. Ви помрете. Помрете як чаклун на вогнищі, розважаючи публіку, якщо визнаєте свою службу силам зла. Або помрете благочестивою людиною від тортур, і про вас ніхто ніколи не дізнається. Вибір за вами. Повірте, ми вміємо катувати навіть таких, як ви. Процедура відпрацьована, і за весь час існування Церкви Покаяння благочестивих виявилося не так багато. Ось нещодавно з’явився ще один. Хороший був воїн, вірний своїм ідеалам. Його б вірність та спрямувати у потрібне русло... І так, я брав участь у його допиті. Але це не має жодного значення. Адже ти не такий, чи не так? Розважиш народ своїм криком на вогнищі?

Він різко повернувся і вийшов із кімнати. А я закричав, намагаючись порвати ланцюги й дістатися до цього виродка. Безрезультатно. Вони ж бо майстри в справі допитів Героїв. І їхнього утримання.

Замість нього в зал увійшов хтось, повністю закутаний у кудлату шубу. На вигляд – досить молодий, худий парубок, з сивим волоссям і моторошним божевільним поглядом. Він зупинився біля мене, поставивши на підлогу важку скриньку, яка багатообіцяюче дзенькнула.

Ну що ж, спробую хоч цього дурня заморозити. Нічого їм створювати комфортні умови. Іконка холоду мигнула й активувалася. Подуло холодом. Сивий відступив на крок і докірливо подивився на мене. Полум'я у жаровнях почало згасати, але слуги оперативно піднесли ще дрова, а в старі жаровні долили олії.

Мені стало жарко, як у духовці. Непогана репетиція перед вогнищем, там, мабуть, буде ще гірше. Що далі? Активувати стрибок? Мабуть, не варто. З прикутими до стіни руками й ногами це може обернутися для мене черговими каліцтвами.

Навичка відпрацювала своє, слуги забрали зайві жаровні, а чоловік зітхнув і знову підійшов ближче.

– Я повинен був спробувати, – спробував знизати я плечима у відповідь на його докірливий погляд.

– Розумію, – проскрипів він безжиттєвим голосом. – Усі намагаються. Але мудрість Верховного Інквізитора для кожного знаходить відповідь.

Ага. Це у вас ніхто ще вулкан під храмом не підірвав. Подивився б я тоді на його мудрість. І як вона допомогла б. Коли розживуся таким знаряддям, обов'язково повернуся і спробую.

– А ти взагалі хто? – похмуро запитав я, боячись почути відповідь.

– Я ніхто, – фанатично завищав старий юнак, розкладаючи інструменти для катувань. Хоча й одного його голосу було достатньо, щоб катувати, звук – як виделкою по склу. – Я руки й вуха Верховного Інквізитора, коли це потрібно.

– Ти катував Сема? – запитав я, з побоюванням поглядаючи на важкі кліщі, які нагрівали в жаровні.

– Чорна людина? Його допитував Верховний Інквізитор, моїми руками, – безжиттєво прошипів кат, продовжуючи свою моторошну підготовку.

Ех, чергове гидке породження цього огидного світу. Цікаво, він таким народився, чи щось стало причиною такої поведінки?

Раптом біль у нозі накотила з неймовірною силою. Я глянув униз, а там цей виродок діловито відривав щипцями пальці на ногах. Фалангу за фалангою.

— Ти що твориш, дурню?! — заволав я, не стримуючи крику від болю. — Ми ж, здається, з твоїм начальником про все домовились. Я зі всім згоден, катувати мене не треба.

— Та невже? — кат здивовано почухав потилицю. — А я думаю, чому він сказав залишити тебе цілим? Ну, якщо так, перейдемо до питань.

— Давай, діставай свою анкету, став скрізь галочки, і поїхали далі, — я заворожено дивився, як із пальця бив кров'яний фонтанчик.