15. Нічні розваги.

Дивовижно, але всупереч моїм побоюванням, церковники не пішли на мою сторону. Дійшли до краю яру, кілька людей навіть спустилося на дно і пошукали мене там. Постоявши з пів години, лицарі розчаровано розвернулися і зникли в лісовій стіні.

Ну, однією проблемою менше. Я заповз під дерево, назбирав товстеньких палиць і примотав їх до ніг, перев’язавши залишками сорочки. Хоч якась подоба шини. Не скажу, що вийшло ідеально, але хоча б тримає пряму форму, бо без неї можна було гнути ноги в різні боки, як сосиски. Швидше за все, регенерація впорається і з цим, але допомогти їй таким чином не завадить.

Ну що ж, тепер чекаємо. Із нічного лісу чулися віддалене виття, гарчання і рев. Якісь птахи ухкали, щось постійно шаруділо, скрипіли дерева, а вітер шелестів листям у гілках.  Авже ж, тиша явно не властива природі в принципі. Якщо подумати, то тишу вигадали люди. Засинають у тиші, працюють у тиші, ставлять вікна товстіші, щоб звук ззовні не проникав у дім, беруші навіть вигадали.

Але ж без людських зусиль, де її взяти, тишу? Зараз, лежачи в нічному лісі, я уявляв, як наші далекі предки засинали під такі звуки. І почав розуміти, чому багато людей не можуть заснути без звуку ввімкненого телевізора, наприклад. Просто людська природа бере своє.

Так розмірковуючи про різні дурниці, трохи задрімав. Поки не відчув, як чиїсь руки підняли мене і кудись понесли.

— Якого біса?! — заволав я, побачивши чиюсь страшну фізіономію, явно обділену інтелектом, прямо біля моєї.

Тупий індивід ніс мене на руках, а поруч ішло ще троє таких самих із факелами. Вони виглядали як здорові, голі, лисі чоловіки, ніби виліплені з частин тіл, що належали іншим людям. Права рука більша за ліву, одна нога смаглява, а інша біла, ще й волохата до неможливості. Так приблизно можна описати цих суб'єктів. І якщо придивитися, навіть можна помітити сітку шрамів на місці з'єднання непропорційних частин тіла. І що найцікавіше - виглядали вони як чоловіки, але між ногами у них нічого не було. Не пришили через непотрібність? Це явно якісь штучні створіння. Хоч і не можу в це повірити, але іншого пояснення просто немає.

— Чуєш! — гаркнув я в обличчя цій пародії на людину. — Ти куди мене несеш? А ну поклади, де взяв.

Той лише щось прогугнявив у відповідь і продовжив мене нести. Ах ти ж, тупа скотина.

— Нна! — я вдарив кулаком прямо по його пиці, благо це зробити було дуже зручно.

Він упустив мене на землю і ображено потер своє обличчя. Ноги пронизав пекельний біль, і я лише заскрипів зубами. Бити його, як і пиляти сук, на якому сидиш, було необдуманим вчинком. Люто заревівши, він підбіг до мене і спробував підняти знову.

— Та хрін тобі! — я знову вмазав по нахиленій до мене морді.

Підбіг інший, схопив мене за руку. Перший виродок раптом із незрозуміло звідки взятою вправністю схопив за іншу. І так, удвох, вони й потягли мене далі по землі, тримаючи за руки. Прокляття! У зламаних ногах відчувався біль від кожної купини і кожного камінця. Краще б вони несли мене на руках. Я ввімкнув ауру холоду, але ефекту не було. Виродки продовжували йти, незворушно похрюкуючи, ніби нічого й не сталося.

— Еге! Візьміть мене назад на руки! — я кричав від болю, залишаючи за собою невелику просіку в кущах.

Якщо ноги хоча б трохи і зажили до цього, то зараз усе стало якби чи не гірше. А тупі виродки продовжували розмірено крокувати з невідворотністю механізмів.

Мене припхали на галявину, по краях якої такі самі виродки люто били кулаками в барабани. Посередині палало велетенське багаття, а по периметру розташувалася безліч палаючих жаровень. Але найцікавіше було в іншому: з десяток абсолютно голих жінок із розписаними химерними символами тілами. Вони танцювали, пили вино і весело сміялися.

У дальньому кінці галявини стояв двометровий дерев'яний ідол, що зображував людиноподібного козла з величезним хазяйством, яке стирчало між ніг, як гармата. Під ним була кам'яна плита, на яку мене й поклали, прикувавши ланцюгами. Як цікаво. Мене запросили на оргію? У якості кого? Я собою користуватися не дозволю, хто знає, які хвороби мають ці спітнілі дівиці.

Розмальована брюнетка підскочила до мене і з пристрасною усмішкою стягнула штани. Ну ось, я так і думав. Та хрін вам. Системна Сумка з'явилася перед очима, і я знову вдягнув їх. Дівиця здивовано подивилася на порожні руки й на штани, що знову опинилися на мені. Вона спробувала ще раз і знову безуспішно.

— Не для тебе мама квіточку ростила, — підморгнув я розгубленій дівчині.

— А-а-а! — вона лукаво усміхнулася. — На нашу вечірку потрапив чаклун? Наш господар любить чаклунів.

— Сподіваюся, не настільки, — я кивнув на стирчащу дубину козлоподібного. — А скажи, у нього насправді такий великий чи все це брехня?

— Він може бути таким, яким ти тільки захочеш, малюче, — хижо облизавши губи, дівчина погладила мене по голові.

— Е-е-е... Я не з таких, пані, — зніяковіло сказав я. — Просто цікаво, як він взагалі може ходити.

— Ну, якщо не з таких, то зніми штани й доведи, — відьма притулилася до мене грудьми.

— Ти мене на слабо не бери, — хотів я погрозити пальцем, але руки, розведені ланцюгами в боки, не дозволили. — Краще спершу поголися.

Пані здивовано подивилася на мене, потім усміхнулася й спробувала спокусливо вигнутися.

– Який жартівник. Скажи-но краще, чаклун, кому ти служиш? – вона намагалася бути серйозною і перейшла на строгий тон. – Дому Дітей Ночі? Чорній Зграї? Кому ще? Тільки не кажи, що Барону Суботі.

При згадці Барона я лише хмикнув. Ну звичайно, його у будь-якому борделі знають. І чому я не здивований.

– Я так і думала! Він також якось щось говорив мені про гоління, – відьма нахабно засміялася і погладила себе по гладенькому підборіддю. – Жартівники. Адже я не чоловік, у мене немає бороди.

– Є і ще й яка, – я кинув на неї погляд і, опустивши голос до змовницького шепоту, покликав її ближче. – Але ти все одно не вгадала. Хіба ти ще не чула? З'явився новий господар у вашій пісочниці. Звуть Пророк. Сильніший за всіх перерахованих разом узятих.