9. Збори.

Блакитна кулька кружляла в безмежному океані Всесвіту. Темрява обіймала її, немов улюблене дитя, і ліниво спостерігала, як вона дорослішає. Мільйони життів проносилися перед її поглядом, інколи розважаючи чимось незвичайним. Уся ця метушня, війни, відкриття, всі людські пристрасті були лише пилом, що проходив повз байдужого спостерігача.

Цікавим був лише Шлях, на який рано чи пізно стане молодий світ. Незабаром з'явилися Боги та їхні емісари. І почалася кропітка праця з направлення молодих душ у потрібному напрямку.

Емісари Хаосу з’явилися раніше за інших. Не дивно, адже він завжди був найшвидшим, хоч і наймолодшим серед Первоелементів. Можливо, саме тому він зазвичай першим вступає в Гру.

Його посланці швидко змусили мешканців світу поклонятися їм. Вони демонстрували силу, неймовірні дива, приносили дари та знання, вимагаючи лише таку дрібницю, як віру. І більше нічого: жодних обмежень, таких улюблених Порядком чи Світлом. Навіть Темрява в багатьох аспектах обмежувала своїх послідовників, слуг і рабів. А тут — повна свобода. Дари Богів підняли деяких смертних до небачених висот, і ця проста стратегія принесла свої плоди. Землі запалали. Благословенні Богами вожді захотіли більшої влади, і вони знали, що зможуть її отримати. Безліч армій рушило одна на одну.

Нескінченні війни між послідовниками Хаосу тривали і тривали, лише з невеликими паузами для відпочинку та вирощування нових воїнів для майбутніх битв. Вони стимулювали все більше й більше молитов від воїнів, їхніх матерів і дружин. І в цих сприятливих умовах кувались справді сильні душі, здатні після смерті вірно служити своїм володарям.

Але й Темрява не спала, її діти зайняли інші землі, де намагалися привести своїх шанувальників до справжнього безсмертя. Темрява не любила змін. Навіть постійно вмираючі смертні трохи дратували її. А війни, що прискорювали цей процес, дратували ще більше. Однак інколи доводилося застосовувати і цей метод, бо смертні не завжди могли прийняти її шляхи без примусу. Так емісари Темряви зайняли майже всі інші землі за океаном, за винятком території, де смертні створили власний культ предків.

Це було цікаво. Душі померлих не йшли до Колеса Перероджень, а залишалися поруч зі своїми нащадками доти, доки хоча б один з них залишався живим. Жителі різноманітними ритуалами і молитвами всіляко цьому сприяли. Темрява завжди раділа, коли хтось самостійно зумів використати подібний метод. За кілька століть це могло призвести до різних результатів.

Міг залишитися один або кілька духів, у яких увесь народ був би їхніми нащадками. Ще через деякий час цей шлях міг би привести до Втілення Першопредка, що об'єднував би душі всіх нащадків у собі й втілював би ці частинки за бажанням. Так виник би новий Рій.

Був і інший шлях. Якщо б головний предок так і не визначився, через довгі століття з'явилося б велике число душ, які перероджувалися б поза Колесом Перероджень. Так зародився б ще однин народ, так званих Першороджених, що вірили б лише в себе і тим самим живили своє псевдобезсмертя.

Шлях Рою — це один зі Шляхів Темряви. До того ж доволі складний, і сама Темрява була б задоволена, якби смертні пройшли його самостійно. А Шлях Першороджених… Це глухий кут. І його легко можна перервати. Душі, які не проходять Колесо Перероджень, не живлять його, не розвиваються, їх не стає більше. Народ, який пішов цим шляхом, не здатний до розмноження. Їхні діти народжуються лише після смерті когось із них самих і повертають свою особистість у міру дорослішання.

Знищивши достатню кількість таких життів, можна на довгі століття відправити цей народ у небуття. Відновлення їхньої чисельності відбуватиметься повільно, і за століття-два таке плем'я можна буде знищити остаточно без особливих зусиль.

Темрява все ж іноді приймала до себе такі народи, адже вона любила стабільність і спокій, а що може бути стабільнішим за одних і тих самих послідовників і рабів навіть через століття. Але зазвичай пиха таких істот була настільки великою, що вони починали вважати себе ледве не рівними їй самій. А пиху Темрява не любила. До того ж, такі народи не приносили віру, і їй доводилося вигадувати інші способи, щоб отримувати від них користь…

— Відчиняй! Спізнишся!

Гуркіт у двері вирвав мене зі сновидінь. Снилося щось дивне, але цікаве. А сон був не такий вже й простий. Проклятий Міґель, не дав додивитися.

Я насилу піднявся з ліжка, стан якщо й покращився, то лише трохи. Очі майже не сльозилися. Дихання та серцебиття вирівнялися, а про вчорашнє нагадували лише короткими нападами. В іншому ж, все було майже так само погано, як і вчора ввечері. Хіба що з ліжка зміг встати, вже досягнення.

— Макс, я розумію, що ти така людина, і спізнитися для тебе чи не прийти взагалі — це пусте, але зараз не той випадок, — Міґель за дверима ніяк не міг вгамуватися.

Проклинаючи його, поплентався до дверей. Ну от і приїхали. Як там я нещодавно мудро розмірковував? «Важливі знайомства потрібно заводити правильно». Тьху! Правильніше нікуди, був дурнем, дурнем і залишився. Репутація пияка і нероби приклеїлася до мене в загоні міцно. Тепер ще з'явлюся перед ясні очі командира в якості овоча, і все. Розжалують у асенізатори, і закінчиться моя доблесна кар'єра героя.

Різко відчинивши двері, я похмуро втупився в Мігеля. З-за спини вилетіло забуте мною Око і, радісно моргаючи, вп'явся поглядом у хлопця. Точніше, на мідну монету, що висіла у нього на шиї. Система люб'язно висвітлила напис:

Монета Останнього Обману

Для детального опису отримайте повний доступ до артефакту.

— Що? — розгублено запитав Мігель, інстинктивно ховаючи монету за комір сорочки. — А що це за прикольна штука у тебе літає?

— Ліхтарик такий, — роздратовано відповів я, схопивши Око рукою й відправивши в інтерфейс. Мало того, що попалився з Оком, так і знову доведеться чекати активації багатостраждальної деки. — Цікава монетка у тебе на шиї. Схоже раритетна.