...

Вони познайомилися. Він виявився дуже приємним, молодим чоловіком. Навчався в коледжі. Відмінником, як вона, не був, але вчився гарно. Його захопленням були танці. Його батьки – актори їздили з гастролями по Європі. Виховував його дідусь. Одного вечора він із захопленням почав розповідати про те чому він навчився сьогодні. Аліса почала плакати. Вона так і не звикла до того, що не зможе ходити. Та лікар Айдоль не покидала надії. Слава після того не розповідав нічого такого де б згадувався біг, танці, ноги та інші слова. Йому дуже подобалася Аліса. Він закохувався в неї. Вона в нього. А зізнатися з них не міг ніхто. Чому? Напевно тому, що вона не хотіла, щоб молодий хлопець поєднав своє життя з такою як вона зараз. А він не хотів зізнатися тому, що подумав, що вона подумає ( вибачте, за тавтологію) що він з нею спілкується через жалість. Все було якраз навпаки.

Пройшло півроку. Алісині ноги намагалися рятувати, та нажаль. Одного ранку лікар Айдоль зайшла до палати Аліси. Слава був там. Він підхопився з стільця, та лікар жестом попросила його залишитися. Персонал вже звик до цього симпатичного хлопця з квітами.

- Алісо, прошу мене вибачити, що я без твого дозволу це зробила. Я замовила тобі протези. Мої батьки проживають в Німеччині…

- Але в нас немає коштів….

- Не перебивай, будь ласка, я маю трохи коштів, твоя мама також. Спонсори теж допомогли. Ти будеш ходити! Спочатку буде важко. І боляче. Та я впевнена ти справишся.

- Алісо! – вигукнув Зореслав, - ти зможеш ходити! Я тобі допоможу.

Аліса подивилася в очі свого лікаря. Побачила там впевненість, та сама її не відчувала. Подивилася в очі Зореслава… і побачила там все… І вона, нарешті, зрозуміла з ким в своєму сні вона танцювала. Вона танцювала з Славою. Відчувши прилив сил, бажання навчитися ходити знову, як немовля, яке робить свої перші кроки, і найголовніше бути разом з ним, з коханим.

- Я тебе… - та Аліса запнулася. Лікар Айдоль нечутно причинила за собою двері. Вона зрозуміла, що цим двом краще залишитись наодинці.

- Алісо, що?

- Ти мені снився. В ту ніч коли я побачила тебе вперше. Ти зупинився на порозі. І подивився на мене. Та я не побачила твого обличчя.

- А що тобі снилося? Сон був хоч приємний?

- Звісно! Я танцювала! В гарній сукні. Як я танцювала… відчуття було таке, наче я лечу. Ти зможеш мене навчити?

- Звісно, що зможу! Можемо  почати хоч завтра! Хоча ні. Ще трошки почекаємо.

- Слава.. Я …

- Так?

- Нічого.

- Тоді до завтра.

- Бувай!