Волошковий дракон

По вологому камінню, яким була вимощена вулиця, ступали дитячі ніжки. Дівчинка бігла, знаючи дорогу так добре, що пішла б нею навіть із закритими очима. Вона помітно підросла за минулий рік, але сподівалась, що дракон її впізнає. 

– Вибачте! – крикнула Тая перехожому, в якого врізалась. Той тільки похитав головою й почав збирати червоні яблука, що розсипалися по ринковій площі.

Тая вірила, що квітковий дракон буде саме там – на галявині, де рік тому його несправедливо вбили. Дівчинка знала: він хороший. І якби не він, хтозна, що зробили б із нею ті чоловіки. Але батьки, на жаль, не повірили Таї й величезного дракона було знищено. Від нього залишилося лише крихітне насіння, яке дівчинка, не знаючи навіщо, посадила на зеленій галявині – якомога далі від галасливого та брудного міста. 

Гладкий собака, що жив біля пекарні, провів дівчинку байдужим поглядом. Тая перевірила, чи на місці червоне яблуко, яке вона стягнула прямо з-під носа торговця – воно стирчало з маленької сумки, постійно намагаючись випасти.
Дівчинка присіла біля старого дерева, що чудово закривало її широкими гілками від допитливих очей. Тая, ковтаючи слину, протерла яблуко брудним рукавом й поклала біля яскраво-синьої волошки, що легенько погойдувалась чи то од вітру, чи то від нетерпіння. Квітка вже не просто погойдувалась: здавалось, вона ось-ось відірветься й полетить у синє небо. Тож Тая, про всяк випадок, прикрила її крихітними долонями.
Перед очима дівчинки виникло справжнє диво: із волошки спочатку визирнули блакитні вушка, потім тонкий довгий хвіст, а слідом за ним – чудернацька морда, на голові якої красувалася та сама волошкова квітка. Дракон уважно подивився на дівчинку, намагаючись її пригадати.

– Я стала вищою за рік, – мовила Тая. – А ти, навпаки, зменшився. Але нічого, я піклуватимусь про тебе, доки ти не виростеш. Обіцяю.

Тая простягнула руку й застигла в очікуванні. Маленький дракон переминався з лапи на лапу, не довіряючи дивному створінню, хоч воно і виглядало дуже знайомо… Наче дракон вже його знав, але не міг пригадати. Раптом його ніздрі вловили солодкий запах, що йшов від величезної червоної кулі й він все згадав.

– Дякую… – Тая міцно притисла друга до себе. – Я так хотіла сказати тобі дякую…