2025

У полі волошки сині, як небо,
Твої кохані очі вві сні.
Мені б у ті сни, де ти поруч так треба,
Де голос твій – тиша на глибині.

О милий, твої очі – океани,
Безкраї, бездонні, ясні.
Мені б у них впасти, як зорі ранні,
Залишитись там назавжди.

Волошковий край шепоче про тебе,
Про дотик твій – ніжний і теплий.
І навіть в туманах сірого неба
Очі твої – сонця світло.

_________________________________________

Ти прийшов, як світанок ранковий,
З-за лісів, де тумани сплелись.
Білочубий, мов ясен в діброві,
Очі сині – озер ясна вись.

Ти до серця торкнувся руками,
Як торкає вітер степи.
І в серпанку над жовтими ланами
Мовив тихо: «Мене не згуби».

На долонях пшениці й ромашки,
На плечах рушники кольорові.
Заплітаю любов в вишиванки,
Як в молитви до слова – слова.

Стигне вишня у серці, дозріла,
Теплим медом стікає до губ.
І купальська зірка злетіла,
Щоб вінок наш у вирій не зсох.

Біля груші старої край поля
Де весілля співає садок,
Ти, коханий, тримаєш долоні
Під небесний ласкавий ковток.

Будем жити – як вічні тополі,
Що вітрам ні за що не впадуть.
І нехай на нашій землі і в долі
України пісні не замовкнуть.

___________________________

А зима постукала в шибку,
Сріблом вкрила поля і сади.
Ти стоїш біля хати, мов витків,
Синьоокий, як небо води.

Сніг летить, мов вітрила з крилами,
Ти смієшся – і сніг тане вмить.
Між заметами – слід чобітками,
Що до серця мого летить.

Вишиванку ховає кожухом,
Пахне медом і димом дім,
А калина під білим кожухом
Червоніє, мов жар серед злив.

Ми колядників стрінем з порога,
Запалимо свічку Різдву.
І знов крижаними дорогами
Я за руку тебе поведу.

На снігу залишаються тіні –
Дві душі, дві зорі вночі.
Хай вирує зима в Україні,
Та тепло в нас в очах і в душі.

_____________________________

На столі запашному, де рушники,
Де горить свічка в свята вечорові,
Українськії страви, як обереги,
Всю родину єднають в любові.

Борщ коханий парує у глинянім горщику,
Буряковий вогонь, як світанок.
Пампушки в чесничному дощику
Тягнуть ароматом в серпанок.

Вареники – пухкі, мов хмаринки,
З сиром, картоплею, маком,
Кожна страва – казка з торбинки,
Де прадавність бринить з ароматом.

Голубці в капустянім листі,
Мов листочки, що осінь згорта.
І узвар у глечику чистім
Пахне яблуками з літа.

Кутя – золото ниви святої,
Медом зорею блищить,
Тут традиції предків живої
Кожна ложка у серці звучить.

На столі – вся земля українська,
І лани, і ліси, і степи.
В кожній страві – любов материнська,
Що нас пестить крізь всі часи.

________________________________

Люблю тебе, мов сонце раннє,
Що встає над рікою тихо.
Твоє ім’я – моє кохання,
Що у серці бринить, як скрипка.

Твої слова – мов теплий вітер,
Що гуляє в полях весняних.
А погляд – небо без краю,
Де зорі танцюють в обіймах.

Торкнеш долоні – і тремтіння
Розлиється, як хвиля в тиші.
Любов – мов ніжне проміння,
Що лягає в душі напише.

З тобою – світ, як писанка ясна,
Де барви кохання цвітуть.
Ти для мене – казка прекрасна,
Що у вічності не минуть.

_________________________________________

Там, де гори в туманах дрімають,
І ялини торкають зірок,
Карпати у серці співають,
Як прадавній чарівний вінок.

Верховини вітри обіймають,
І луна котиться між скель,
А річки голосами співають
Про любов і про вільний гомін дзвінкень.

На схилах – трави духмяні,
Полонини квітучі в росі.
Тут легенди живуть не зітхані,
В старих піснях у душі.

Ти поглянь – як сонце сідає
За вершинами, в сяйві вогнів.
Українські Карпати кохають,
Беручи нас у обійми лісів.

Тут свобода і сила віків,
Тут природа – мов віра жива.
У Карпатах, серед снігів,
Україна душею співа.

------------------------------------------------------------

Сіре небо схилилось низько,
Дощ крапає, мов сум у вікно.
Тихо падають краплі близько,
Загортають у тишу давно.

Важкі думи, мов хмари густі,
Застилають обрій надій.
Куди йти у цій пустоті,
Де вітри розгубили мій стрій?

Земля мовчить, але слухає дощ,
Що стікає по скронях гілок.
І майбутнє здається – мов глуш,
Де нема для серця зірок.

Та в кожній краплі, що падає вниз,
Є тремтіння нової весни.
Дощем народжується світлий каприз –
Крізь сірість – до світла луни.