XLІ

На ранок Марія прокинулась досить рано. З голови все не виходила подія минулого вечора: вперше за роки подружнього життя вона побачила Михайла напідпитку. Чоловік прийшов досить пізно, надворі вже було дуже темно, і Марія починала хвилюватися. Звісно, в таку темну пору з конем ніякої роботи вже не було, і жінку починали гризти тривожні думки (щоб не дай Боже, нічого лихого)... Але ні, все добре, просто її чоловік десь був у гостях, навіть вечеряти не схотів - одразу пішов спати.

Марія не знала, як себе поводити. Раніше їй не доводилося зустрічатися з такою ситуацією. Тим більше, вона ще ніколи не бачила чоловіка в такому стані. Не було ні сварок, нічого такого, але на душі стояла образа. Вранці Михайло знову запряг коня і поїхав по своїй роботі. Марії так нічого й не сказав, але видно було, що його щось мучить... І, ніби, вагається, чи варто щось казати Марії, чи ні...

Усе валилось із рук. Бажання пересилити себе і робити щось не допомагало. І Марія стримувала сльози. В голову приходили образи тітки Уляни, Андрія, Софії... Але їй не хотілося вірити в те, що її дорогий чоловік знайшов іншу. Вона вперто намагалася знайти відмазки всій ситуації, яка склалася. Не може ж такого бути! Михайло любить її, і дітей, і вони разом щаслива і дружня сім'я...

І врешті, вирішила, першою не чіпляти цю тему. Вона точно не буде ревниво прояснювати їхні відносини. Почекає пояснення від Михайла, але першою нічого випитувати не стане. І крапка.

День тягнувся дуже довго... Марія часто поглядала на годинник, але знала ж, що чоловік майже ніколи не приходив додому на обід. Зранку брав із собою "тормозок" у поле і працював аж до сутінок.

Увечері Михайло несміливо увійшов до хати. Стримано привітавшись, сів край столу, щось явно обмірковуючи. Марія тим часом робила заклопотаний вигляд, підігріваючи їжу і накриваючи на стіл. Про себе хмикнула, що сьогодні чоловік повернувся досить рано. Затамувавши подих, очікувала, коли ж Михайло почне розмову. Та він і сам прекрасно розумів, що треба б вибачитись і все пояснити дружині. Але не знав, із чого почати... Потім, тяжко видихнувши, почав:

- Ти не спитаєш, чого я вчора так пізно прийшов?

- Ні. - коротко відрізала Марія і спокійно продовжувала свою роботу.

Михайло здивовано підвів брови, вагаючись, чи дійсно потрібно щось розповідати. Його жінка завжди була веселою щебетушкою, а тепер навіть нічого не розпитує і не сварить його, що вчора трохи випив лишнього... Але й вона ніколи не цікавилась його минулим життям, не ставила незручних запитань, тому вагався, чи слід зараз починати цю довгу розмову. Але точно бачив, що Марія не в доброму гуморі. Тому тихо мовив:

- І ти навіть не влаштовуєш скандалів, де я вчора був? Тобі не цікаво навіть?

- Нітрохи! - занадто голосно відповіла жінка. Але потім, хвильку промовчавши, додала трохи тихше: - Ти ж працював, правильно?

Михайло мовчки кивнув у знак згоди.

- Не до молодиць же ти ходиш! - продовжувала Марія далі свій монолог. - Ти з ранку до ночі працюєш. Втомився, бідолашний. З ким не буває...

Чоловік дедалі більше починав дивуватися. До чого вона хилить? Невже вона дійсно подумала, що Михайло був у якоїсь жінки?