XL

" Доброго здоров'я, дорога моя сестричко! Прошу мене вибачити, що так довго не писала тобі. Не мала постійного житла, але тепер переїхала, і все в мене добре. (Так йому можеш і передати!) Дуже за вами всіма сумую, але повернутися не можу. Слава Богові, я знайшла роботу і вже маю тут добрих знайомих. Батькам теж написала листа. Сподіваюсь, вони на мене не сердяться...

Адресу поки що не пишу, щоб ніхто мене не шукав. Я вас усіх дуже сильно люблю. Чекай листів!

З повагою, твоя сестра, Софія ".

Марія, із полегшенням зітхнула на останньому слові і з якоюсь душевною теплотою притулила папірець до грудей. На обличчі сяйнула легка посмішка.

- Дякувати Богу! - промовила шепотом, а потім гірко додала: - Шкода, що адреси немає...

- Шкода. - підтримав Михайло. - Але, судячи з марок, вона точно не на Вкраїні.

- Так? - із сумом перепитала Марія. - Дуже жаль... Поїхала бознакуди через того телепня. А йому хоч би що!  Господи, чи ж хоч зутрінемось тепер колись?!

Михайло хвильку помовчав, а потім відповів:

- Ми його сьогодні бачили дорогою. П'яніший від горілки... Хтозна, як дійшов додому...

Дружина похитала головою і показуючи всім своїм видом, що не хоче про нього чути, піднялась і попрямувала до невеличкої грубки, вдаючи, що в неї повно роботи. Немає за що його жаліти. Не він страждає, а його сестра, яка поїхала сама на чужину. Одненька десь у світі, як стебинка... Марії знову навернулись сльози, але миттю прогнала їх, тішивши себе словами "...все в мене добре". Потрібно взяти себе в руки. Значить так їй буде краще. Вона вже зовсім доросла, і тепер сама вирішує свою долю.

Михайло, в свою чергу, теж вирішив не порушувати більше цю тему. Знову настала весна, і в нього з конячкою прибавилось роботи у селі. Тому намагався не гаяти часу, а якомога більше встигнути за день. Люди гребли городи, починались перші оранки і плужкування. І знову Михайло цілими днями пропадав у полях і на городах, а ввечері, втомлений, повертався додому. Але йому подобалось це життя, спокійне і без лишнього гамору. Свіже повітря з гірських вершин і легкий вітерець, який доносив запах талої води, - все це разом заспокоювало і серце, і душу, лікувало давно забути рани.

Потроху в Михайла почала з'являтися роботаі в сусідніх селах. Сьогодні він повертався додому, коли вже починало сутеніти, і зустрів Мар'яну Павлівну, яка часто ходила до магазину в їхньому селі. Жінка люб'язно привіталася і запросила його в гості. Мовляв, хотіла б із ним домовитися. Треба б їм город зорати, а тут якраз Михайло трапився. Чоловік, спочатку трохи зніяковівши, почав вагатися. Але все ж таки не відмовив. Гадав, це не займе багато часу. Жінка дуже зраділа і, не приховуючи своїх емоцій, почала накривати на стіл, а Михайло все більше почав сумніватися в правильності своїх дій:

- Мар'яно Павлівно, не грайтеся*, я на кілька хвилин. Додому вже пора.

- Нічого, нічого. Ти ж цілий день робив, певно, голодний уже. Сідай перекусити трохи! - мило припрошувала господиня.

Михайло тільки важко зітхнув, не в силі відмовити, поглядаючи на темніюче небо за вікном. А потім, зважившись, спитав:

- А де Ваш чоловік?