XXXVII

Пробігши швидко очима по написаних рядках, Михайло підвів свій погляд на дружину. Марія не викинула записку. Можливо, доведеться показати батькам. Хтозна, може, навідаються й до Марії у пошуках сестри. Або ж вона, можливо, залишила і їм такого ж листа.

Михайло відклав папір убік і, важко зіхтнувши, мовив:

- Я думав спочатку тобі не розповідати... Хотів визнати напевне всю правду, бо те, що я чув від інших, могло бути брехнею. Хто ж повірить чуткам одразу? А з Андрієм я ще не бачився.

- То це все-таки правда? - перепитала Марія. 

- Правда в тому, що він - негідник. Поламав життя і дівчині, і собі, і не тільки... А тітка Уляна тут взагалі ні при чому.

- А хто ж тоді?

- Як мені відомо, то весілля має бути з Анною. Не очікував такого повороту, якщо чесно...

- З якою Анною? - здивовано перепитала Марія.

- Та сама, з якою він мене колись знайомив. Родичка твоя. Одурманили Софію, як їм не совісно! Анна, до речі, гарно все продумала, і мені помстилась, і тобі, можна так сказати... І Софія ж для неї теж сестра, як не як...

- Боже, таке мені й наснитись не могло... - Марія почала поступово усвідомлювати щойно почуту інформацію. - Але що тепер буде із Софійкою?  Де нам її шукати?

- Ех, у цьому я не знаю, чи хтось зможе допомогти... Гадаю, просто потрібно чекати від неї листа, і молитися. Я навіть не знаю, що ще тут можна зробити... Можливо, коли гнів утихне, то вона повернеться. - безсило мовив Михайло і пригорнув до себе дружину.

" Не повернеться" - подумала Марія. Вона дуже добре знала характер молодшої сестри: вона була впертою і завзятою, рішучою і сміливою. І Марія мимоволі подумала, що особисто їй точно б не хватило тої смілості, що була в Софійки: отак взяти все і просто кинути, і поїхати світ за очі. Її не стримували ні старі батьки, ні рідні... Здається, коли щось собі надумала, то їй би ніщо не завадило втілити це реальність. 

Але от із Андрієм не вийшло... Близько п'яти років вона, бідолашна, все чекала, що коханий покличе її заміж, та життя змінилося в одну мить. І той коханий став для неї чужим. 

Зараз Софія їхала десь далеко в поїзді через всю Україну, але й досі не знала, де точно зупиниться. Лише одне впевнено знала: хоче перетнути кордон якомога швидше й подалі від усього, що буде їй нагадувати про минуле... Краще б його взагалі не було, такого кохання. Спробуй тепер склеїтись знову, коли все в середині розбито вщент. І, колись сильна Софія, сиділа у битком набитому вагоні серед юрби пасажирів, дивлячись у вікно, і просто мовчки плакала.

А вдома плакала мати, й сестри, а батько сидів зажурений край стола. А молодший Юрчик мовчки вийшов з хати і пішов у корчму, де сильно напився, а потім набив пику вже колишньому хлопцеві сестри.

І знову плакала мати, і журився батько, щоб не звернувся Андрій до поліції, не написав заяву, і щоб не забрали Юрчика.

Але Андрій не написав...