XXXIII

Нещодавно надійшла телеграма від дядька Миколи. Обіцяв приїхати в гості ближче до Різдва. Перед Новим роком Михайло віднайшов у хащі маленьку ялинку, щоб порадувати дітей. І Василько вже захоплено розглядав і допомагав надягати цукерки, яблучка і шишки на колючі гілочки. А ще вони розклали вату і зробили штучний сніг. Василькові дуже подобалось усе це дійство, і він радісно плескав у долоні і підстрибував біля ялинки, що вже тепер прикрашала тумбочку біля вікна. А ще мама сказала, що до слухняних дітей прийде Дід Мороз із подарунками. І він як ніколи старався бути чемним і не ображати сестричку. І той Дід Мороз дійсно приніс йому красивого пістолетика і солодощів. Шкода, що Василько спав і не бачив його. А так хотілось!

Невдовзі перед самим Святим вечором до них дійсно завітав дядько Микола. І він, звісно ж, як той справжній Миколай, теж приїхав із повною торбою гостинців для родичів. Дітлахи весело й захоплено розглядали нові, небачені досі іграшки, привезені з-за кордону, а Марія частувала смаколиками, за якими дядько Микола сумував. Під час вечері знов і знов примружував очі, насолоджуючись домашніми стравами, і дякував "за смак дитинства". Михайло замріяно дивися на свою дружину і подумки дякував долі за все, що в нього є.

На Святвечір до молодої сім'ї прийшли колядувати Андрій із Софійкою. Щиро сміялися, згадуючи вечорниці та пройдешні роки, коли вони всі разом парубкували та дівочили. Дядько Микола посміхався через сивіючі вуста разом із молоддю, постійно примовляючи: "ех, молоде - золоте, якби мені хто повернув хоч років зо тридцять...". 

Коли зостались наодинці, Марія тихо спитала сестру:

- Чого ви стільки ходите, коли вже весілля?

- Ох, і ти туди ж... Усі вже питають, ми вже 5 років ходимо,вже всі на світі знають, що ми разом, а з весіллям, каже, почекаймо... Я ж його сама на собі не оженю. Каже, що треба грошей заробити ще... - знітилась сестра, сумно посміхнувшись у відповідь, і лише розвела руками.

Марія співчутливо погладила сестричку по плечу і похитала головою. Хто ж тобі тут зарадить? Дивний якийсь той Андрій. Ходить усюди, розказуючи про своє кохання до Софійки, а сам резину жує. Чого ж чекати, тільки славу погану по селу пускає про дівчину. Шкода їй стало сестру, але вмішуватися краще не стане, щоб ненароком не нашкодити. Може, дійсно, хоче справити гарне весілля, але грошей не має вдосталь. Марія знала, що парубок теж не жив у багатстві, тому хто його знає, в чому проблема...

Ось чоловіки повернулися знадвору, і Софійка помітила, що її Андрій став смутнішим, і дедалі частіше став наполягати на тому, що пора йти додому. Дівчина перечити не стала, і розпрощавшись із сестрою, пообіцяла на вихідних знову заглянути в гості. Коли друзі пішли геть, Михайло підійшов до дружини і мовив:

- Я трохи посварився з Андрієм... Ось чому він так поспішно збирався додому. Завів ненароком розмову про весілля, про сім'ю, про дітей. Кажу йому: "Невже тобі не набридло стільки гуляти? Остепенися вже та одружись із дівчиною!" А він мені тільки хмикнув... Відповів: "Не час іще". Дядько Микола, що саме присів край стола, підтримав розмову:

- Ні, Мишко, тут справа в іншому. Скоріш за все, є в нього інша, і він вагається. А, може, й не одна. Бо, як ти казав, за стільки років уже ж можна було тих грошей разів з десять заробити. Тай не в пишному ж весіллі щастя. Дівчинку шкода, марно пропадає молодість із таким дурнем.

На вихідні Софійка, як і обіцяла, навідалася знову в гості до старшої сестри. Коли вдома нема чоловіків, можна відверто наговоритися, як колись, іще в дитинстві. Говорили про все і про всіх, згадували і багато сміялися... Вони, молодші поміж усіма братами й сестрами, завжди мали свої секрети і повністю довіряли одна одній. Але сьогодні Софія трохи більше мовчала, ніби щось і хотіла розказати,  але постійно вагалася. Марія ж без упину щебетала про свої радості та щоденні турботи: перші слова, зуби, перші кроки і падіння. Діти і чоловік, хатня робота... Жалілася трохи, що важко сидиться вдома, уже б давно пішла поміж людей кудись працювати. Але нічого, хай тільки діти трошки підростуть. Софійка захоплено слухала її, разом із нею радіючи, що в сестри все добре складається, дякувати Богу. Але все-таки нишком сумувала з приводу своєї особистої історії. Як би вона хотіла так же, як і Марія, мати свою щасливу сім'ю, разом зі своїм коханим...