XXVIII

Ось знову повіяло прохолодою. І захмарніло небо, як зазвичай буває на початку осені. Васильку скоро рочок, і він уже невпевнено і досить кумедно шкандибає по подвір'ю разом з великим рудим котом.

Михайло споглядає на це, і тішиться... Дякувати Богові за все, що посилає. 

Він міркував, що це і є справжнє щире щастя. Не гроші. Звичайно, і без них не можна прожити. Але вони не дадуть тобі того душевного спокою, що ти прагнеш. Бо коли маєш гроші, ти не можеш ними насититись. Тобі постійно треба ще. А душевний спокій - то зовсім інше. Це коли тобі так добре, що ти не можеш передати цього словами. Це просто і легко. 

Михайло планував перед зимою знову поїхати на заробітки,  але тепер рідний дім його тримав ще міцніше. Можливо, знову влаштується на заводі. Хоч, і менша зарплатня, але він буде вдома, біля молодої дружини і сина. І бачитиме, як росте його дитина. Адже дитинство не повториться ніколи, так як перше слово і перші кроки.

А ще купить коня. І буде ним землю обробляти. На трактора треба багато грошей. А от коня вони точно куплять. Михайло вже давно про це думав. І для себе легше, і для людей можна. Роботи в селі завжди було багато. І на хліб, може, коли заробить.

За обідом розговорилися з Марією. І вона неабияк зраділа тому, що вже не прийдеться їм розставатись. І підтримала його ідею.

- Ось у понеділок базар буде в сусідньому селі. Підеш, подивишся коня. - весело мовила жінка. - Це ти дуже добре придумав.

Перед вихідними взявся ремонтувати загони в хліві. А в понеділок уже привів додому гнідого красеня в білих носочках із плямою на лобі. Назвав його Шандор.

Ви коли-небудь бачили людину, в якої здійснилася мрія, щасливу людину? Михайло ніби змінився. У нього з'явилися нові турботи. Роботу виконував з непідробним інтересом і юнацькою завзятістю. Тепер більшу частину доби він приділяв хазяйству, що прибавилося. Почав майструвати воза. І вже на наступну весну в нього були замовлення, дарма, що ще стоїть осінь надворі... Михайло радів, що тепер його кінь у попиті, і роботи буде вдосталь. Якось проживуть. Головне - це разом.

...

Марія не могла натішитися своїм чоловіком, вона бачила, як він увесь ніби сяє ізсередини. Як день і ніч працює і вдома,  і на заводі. Бо старається, щоб у них було все необхідне, щоб жили в теплі і в добрі. Багато знайомих і друзів хвалили Михайла, який він чесний і трудолюбивий. І Марія ним пишалася. Вона старалася підтримувати його у всьому. Бо це і є запорука щасливого сімейного життя: завжди і у всьому підтримувати один одного. Не критикувати, не сперечатися, не возвишатися один над одним, а бути рівними і йти пліч о пліч. 

Нехай Василько трішки підросте, і Марія теж влаштується на роботу. Двоє - не одне. Михайлові буде значно легше. Тай удома теж набридає сидіти. Постійно одне і те ж. А поміж людей розвієшся, і день скоріше пройде в роботі.

А наприкінці осені Марія дізналася, що вона при надії.