По зимі прийшла весна, і коли з-під останніх клаптиків снігу почали визирати підсніжники і нарциси, Марія ледь не щодня крутилась біля хвірточки, визираючи автобуси, в одному з яких мав приїхати і її чоловік. Василько вже помаленьку починав лазити і знайомитися з навколишнім світом. І разом з тим у молодої мами прибавилося турбот - все враз здалося найнебезпечнішим. Це гостре, це важке, те гаряче, інше - взагалі треба прибрати кудись наверх, бо ще зламає...
Пізньої днини, коли вже сутеніло, біля їхнього перехрестя зупинився автобус, з якого висипало декілька чоловіків із сумками і валізами.
Марія пекла млинці і не встигла вийти надвір, коли вже почула скрип хвіртки. Розізлилася сама на себе, що не встигла вибігти на вулицю, зате в хаті смачно пахне! Двері прочинились, і Михайло несміливо ступив до кімнати, наче не до себе додому прийшов. Усміхнувся, побачивши свою дружину, яка крутилась у фартушку зі сковорідкою в руках. Така ж, як і була, лише трішки схудла. Мовчки став, очікуючи побачити її реакцію, коли вона обернеться і помітить його.
Марія аж підскочила! Швиденько обтерла руки і кинулась на шию чоловікові! Нарешті, вдома! Як же давно він її не обіймав! Невже це їй не сниться, і він нарешті вдома?!
Вони стояли посеред хати кілька довгих хвилин, мовчки обійнявшись. Саме таких хвилин ніжності їм не вистачало. Під час довготривалої і далекої розлуки, під час усіх труднощів і сумнівів їм не вистачало таких хвилин спокою і впевненості в тому, що вони разом, і все у них добре...
Від щастя у Марії на очах з'явилися дрібні сльози, які вона миттю прогнала:
- Ну нарешті! Ти голодний? - усміхнулася вона, і Михайло тут же впізнав свою веселу і жваву Марічку.
- Дуже! - посміхнувся він у відповідь і повернувся в напрямку ліжка, де між подушками сиділо його чадо.
Василько пив молочко, і побачивши чоловіка, здивовано округлив оченята і випустив з рота пляшечку.
- Доброго вечора, юначе! - простягнув руку Михайло до сина і потис його за крихітні пальчики.
Василько хвильку сидів нерухомо, ніби вивчаючи тата, якого давно не бачив, а потім розплився в милій посмішці, показуючи два нижні зуби, які нещодавно вилізли. Йому сподобалось, і він вхопив татову руку і теж її потис "по-чоловічому".
Михайло полегшено зітхнув. Добре, хоч не злякався! Дорогою додому старші чоловіки розповідали, як діти плакали, не впізнаючи "чужого дядю", який обіймає їхню маму. Тепер він сміливіше простягнув руки до сина і підняв його, міцно і разом з тим бережно стискаючи у своїх обіймах.
- Ой, нівроку тебе, ти важенький! - присвиснув Михайло, піднімаючи Василька.
- А ти як думав?! Діти - не камінь. Виростуть - оком не моргнеш! - підморгнула йому Марія, накриваючи на стіл.
Відредаговано: 28.03.2023