VII

  Дні минали дуже повільно. Михайло щодня ходив на роботу. Прийшовши з армії, влаштувався на завод. Не було часу навіть на відпочинок. Зранку і до вечора він працював, в тільки мріяв про те  щоб знову побачити Марію. Марічка. Як красиво звучить її ім’я ... 

 Марія працювала в полі разом з матір’ю та сестрами. Час від часу допомагала батькові у майстерні. У вільний час вишивала рушники, ткала килими. І взагалі була зайнята домашніми «хлопотами»...  Старі баби, сусідки, часто говорили, що вже мало котрі дівчата можуть сісти за кросна. Не та вже молодь! Раніше все вміли, а зараз одиниці можуть тобі взяти правильно до рук той гачок  чи спиці. Марія часто вишивала рушники дівчатам на придане та плела красиві скатертини.  

 Вона любила це. Могла спокійно сидіти півдня і вишивати дивовижні узори, квіти і поринути у власні думки. Щоб ніхто їй не заважав. Марія думала про Степана,  якого їй сватали, про інших хлопців,  які до неї залицялися ( а їх було немало), і вкотре згадувала сині-сині очі, кольору волошки... Вони не давали їй спокою. Його погляд був таким ніжним і відчайдушним, і, здавалось, бив прямісінько в серце. У саме серце. Його неможливо забути. І вона навіть не знає його імені! А можна ж було спитати Андрія! Точно, вона згадала, що вони були разом. Треба спитати. 

... 
 Сьогодні по обіді Марія з молодшою сестрою вирішили піти за грибами. Допоки ще було тепло, і час від часу проходили дощі, грибів у хащі було багато.  

  Дівчата зібралися, взяли з собою плетені корзинки, ножі та великі палиці про всяк випадок ( якщо натраплять на гадюку), і пішли давно витоптаними стежечками. Пробирались через густі чагарники, доки не дійшли до поляни, де завжди росло багато червоноголовців та біляків. Тут дівчата розділилися і почали радо перегукуватися: 
- Я тут знайшла лисичок! І білих! 
- Добре, давай ще трохи вище підемо, - гукнула Марія. 

 Сестри почали підійматися схилом, доки не вийшли на вершину гори, звідки відкрився просто дивовижний краєвид! Тут можна було розгледіти усі будинки, дороги, навіть видно було людей, які працювали у полі. Ріка широкою блискучою стрічкою обвивала одну половину села, перерізуючи дороги, і розбиваючись на маленькі струмочки,  мов ниточки, а потім різко піднялась біля підніжжя гори і сховалась поміж гладенького каміння.  

 Поляна була досить широкою. Дерев тут майже не було, зате росло багато папоротників, де дівчата ще трохи назбирали грибів. Потім сіли перепочити.  

  Звідси було видно всі сусідні села,  і дівчата деякий час просто роздивлялись навкруги. Потім все ж рушили додому. Спускатися з такого схилу значно важче, ніж підійматися. Дівчата спиралися на палиці, йшовши вузенькими стежками, щоб не посковзнутися. 
- Ой! – скрикнула раптом Марія і впала без свідомості. 

  Сестра швидко озирнулася і побачила, як Марія лежить на землі,  а обличчя заливає кров. 
- Божечку, що це? – крикнула вона і кинулась до неї.