V

 Михайло довго не міг заснути. Сам того не помічаючи, він постійно згадував незнайому йому дівчину, яка увірвалась у двері, і чомусь вважав себе винним перед Анною, яку ще толком добре і не знав. З Анною він бачився всього декілька разів, і трохи вже роздивився її характер: сильна, рішуча дівчина, роботяща, весела... щоправда, постійно вмішувалась її мати,  вихваляючи її, яка здібна та працьовита у неї донька. Михайлові навіть показували вишиті гладдю рушники з червоними маками та плетені мереживні скатертини, - мовляв, придане у дівчини є. Та і вродою вона була теж непогана, навіть дуже симпатична. Волосся світленьке з красивими локонами,  гарні виразні очі, не пам'ятав уже якого кольору, струнка, висока, годна. Словом, красива. 

  Михайло лежав, дивлячись у стелю і розмірковував над тим, чому він більше не хоче ходити до Анни. Подумки він поставив біля неї ту незнайому дівчину і почав їх порівнювати. Вона була трохи нижчою і дрібнішою від Анни. Струнка і худенька. Волосся русяве, заплетене у дві довгі косички. Губи в неї немов тоненька шовкова ниточка, а очі – чорні, мов вуглинки. Погляд був спритний і пронизливий. Зайшовши до кімнати, вона хутко обвела всіх очима, і точно помітила, як Михайло на неї дивився. Але не подала виду.  

   Саме в цей момент мати дівчини перечисляла, яке в них багате хазяйство, городи, воли... і, побачивши Марію, хлопець забув, чого він туди прийшов. 
Після приходу з армії Михайло почав чути від своїх товаришів жартівливі «стьоби», чого це він не жениться. Скоро старим дідом буде, і дівки на нього не схочуть дивитися. Йому було вже 22 роки, і багато його ровесників вже переженились,  деякі з них пішли до війська, лишивши вдома молодих дружин і маленьких дітлахів. 

  Михайло не поспішав. Вони з матір’ю не жили в достатку. І лише зараз, коли  він заробив трохи грошей, йому хотілось насамперед забезпечити всім необхідним найріднішу його людину - неньку. Тому першим ділом він потурбувався про те, щоб запастись дровами і поставити теплі вікна до зими, бо їхня маленька хатина була досить старою і потребувала гарного ремонту. Не до женитьби йому тепер! Але все ж він згодився познайомитись із однією дівчиною, батьки якої ледь не з першої хвилини почали натякати на весілля. Він точно не був готовий до такого, тому почувався якось ніяково під час їхніх розмов. 

  Від Андрія дізнався, як звуть ту дівчину, і те, що батько її столяр. Тому, імовірно, що він її ще побачить не один раз.