ІІ

   На пологому схилі серед трави сиділа дівчина і плела вінок. На колінах у неї лежав оберемок квітів та колосків, і вона поволі, обережно вплітала кожну стеблинку, складаючи суцвіття до суцвіття. 

   Цієї неділі вона мала йти до церкви. Будуть давати оголоски про її весілля. Але думки її були зовсім невеселі, і пісня, що лилася з її вуст, звучала сумно, як і думки у голові... 

 Нарешті, віночок був готовий, і вона, важко зітхнувши, підвелася і побрела високими травами додому. 
 Будинок їх стояв високо на схилі, і звідси відкривався дуже гарний краєвид. Якщо забратися повище в сад, то взагалі можна було роздивитися усе село. Дівчина часто залазила на черешні і звідти спостерігала, як молодь збирається на вечорниці, як старі пастухи женуть овець і корів додому на нічліг,  як повертаються із поля робітники. Здалеку побачила матір, і поспішила до хати. 

- Ну що ти, прибралась? – спитала з порогу жінка, глянувши на доньку. 
- Майже все зробила. Посуд помила, їсти зварила, сорочку зашила.. – почала перераховувати дівчина. 
- Та ні, на неділю прибралась, до церкви? Налаштовано все? 
- Аа... Вінок ось. Тільки попрасувати залишилося. 
- Ой, нашу праску тітка взяла. Завтра сходиш забереш. Сьогодні вже пізно. А тобі рано вставати. – нагадала мати. 
- Зараз хлопці прийдуть із поля, то я піду на стіл накрию, - підвелася дівчина. 

   Почала діставати з полиці дерев’яні ложки і миски і викладати їх на довгий дерев’яний стіл. Зараз повинна зійтися після важкого дня родина, всі, мабуть, потомлені, - а тут і вечеря зразу готова. Дівчина почала щось мугикати і насипати в миски страви. Тим часом до будинку поволі сходилися сестри, брати і батько. Вони щодня працювали, хто в полі на сінокосі, хто з вівцями, хто в селі у наймах. Зранку розходилися по своїх справах, а увечері всі разом сідали за стіл і ділилися кожен своїми новинами.  
  Вдома по черзі залишався хтось із молодших дівчат і займався домашніми справами. Сьогодні була черга Марії. Завтра зостанеться її менша сестра, яка сьогодні була в полі. Марія ж поїде з майбутнім чоловіком до району подавати заяву на одруження.  

  Чоловік цей їй зовсім не подобався – пихатий, некрасивий, та ще й грубіян! При сумній згадці, що знову доведеться завтра його бачити, Марія поморщилася. Вона навіть не уявляла, як буде жити з ним. Проте батьки вже про все домовились, а дівчину ніхто не питав. 

   Степан був далеко не з бідної сім’ї, батьки порядні, при роботі... Чим поганий? Чи не кожна дівчина хотіла б стати невісткою в такій заможній родині. Проте Марії він категорично не подобався. Не те, щоб просто некрасивий. Її надзвичайно дратувати його поведінка, манера розмови і його постійні вихваляння. 
   Звичайно,  дівчина говорила матері, що він їй не до вподоби. Але старші краще знають, з ким донька буде щасливою. Батьки Марії теж побралися за згодою своїх батьків, і взагалі познайомились ледь не перед самим весіллям. Тому ніхто не питав, чи хоче вона йти за нього.  Ось і все...