Глава 27

Виходжу на вулицю і починаю оглядатись по сторонах і ніде не бачу Романа . Невже він мене обдурив ? 

 - Рома ? - тихо кличу його , але в відповідь абсолютна тиша .

 - Ром - ще раз промовляю і потім до моєї талії щось торкається і від несподіванки я скрикую .

 - Тихо , це ж я - тихо шепоче він .

 - Рома - промовляю і розумію , що це справді він  - ти мене налякав .

 - Вибач , просто я повернувся за кофтою - відповідає і притискає мене до себе .

  - А куди ми підемо ?- запитую , але не мала уявлення куди ми попрямуємо .

 - Давав спочатку підемо просто вздовж цієї дороги , а вже потім подумаємо - пропонує і я погоджуюсь на це . Взявшись заруки ми просто йшли разом і насолоджувались цією миттю . В повітря вирувало щось неймовірне і водночас дуже магічне , погода була просто чудова і це надихало йти далі . Роман міцно стискав мою руку і паралельно поглядав на мене .

 - Можливо ми підемо до парку ?- запитує та обертається до мене уважно дивлячись .

 - Добре - відповідаю не вагаючись .

 - Так ми повільно підходимо до парку , проходимо декілька метрів і зупиняємось біля лавочки та одразу сідаємо на неї . Рома одразу притягує мене у свої обійми та повільно починає перебирати прядки мого волосся своїми пальцями , а я кладу свою руку на го його груди , а голова  на плечі .

 - Які зорі - захоплено відповідаю .

  - Так , сьогодні небо гарне - відповідає і так ми продовжуємо сидіти  в обіймах один одного дивлячись на зорі .

Минуло десь дві години від того часу і я промовила :

 - Можливо вже підемо додому , а то ми щось тут засиділись ?- запитую в нього , адже розуміла , що зможу так і заснути на його плечі .

 - Можна - відповідає і першим підіймається і допомагає мені піднятись .

 - Ой , як ноги затекли - відповідаю , бо зрозуміла , що зараз важко буде йти , але несподівано Рома підхопив мене на руки , він несподіванки я міцно вчепилась за його шию .

 - Ром - кличу його .

 - Зо ?- відповідає і направляється у бік виходу з парку .

 - Постав мене , я зможу йти й сама - відповідаю ц дивлюсь на його обличчя , яке освітлювало ліхтар .

 - Я знаю , шо ти можеш йти сама , але я ж можу тебе донести - з усмішкою промовляю і змушує мене також посміхнутись .

 - Ну  Рома - з докором промовляю .

 - Ти взагалі щось їж , ти дуже легка ?- запитує мене , щоб хоч якось перевести тему 

 - Ні , я тільки вживаю кров людей , тому бережись - намагаюсь пожартувати .

  - Я краще буду берегти інший людей , тому ти пий тільки мою кров - відповідає і ми разом починаємо сміятись .

 - Добре - відповідаю .- але все одно постав мене .

 - Якщо ти мене поцілуєш - з хитринкою промовляє .

 - Ей , так несправедливо - починаю обурюватись .

 - Чесно , чесно - з усмішкою промовляє  і ставить мене на землю . Я повільно підіймаюсь на носочки , але й так не дістаю до його губ с тому він нахиляється до мене і я торкаюсь до його губ , роблю це невпевнено і невміло , тому хлопець одразу бере ситуацію у свої руки .

Розімкнувши поцілунок ми направились в бік дому , коли ми вже стояли біля наших воріт , то Роман ще довго не міг відпустити  мене .

 - На добраніч - повторюю вже втретє .

 - Добраніч - відповідає і знову дивиться на мої губи .

 - Так , все , я пішла , а то я ми вже стоїмо так пів годин - строго відповідаю .на добраніч маленька - поцілувавши мене в губи промовляє і відпускає зі своїх обіймів , а я швидко зникаю за воротами .

Нарешті наша Злата могла спокійно провести  час з хорошою людиною . А що ви думаєте про Романа ?