Глава 22

Повільно підіймаюсь сходами та розумію , що зараз мене трусить не від холоду , а він того , що мені стає страшно , можливо Альбіна дізналась правду  і таки захоче мене позбутись .  Простоявши кілька хвилин біля дверей повільно берусь за ручку і відкриваю їх . Повільно роблю один крок , але так нікого й не помічаю , потім ще один маленький  і знову не розумію , що відбувається . В кімнаті нікого немає , але світло ввімкнено , можливо тітка Оля приходила , але забула його вимкнути ? Ставлю запитання сама собі , але відповідь знаходжу тільки тоді , коли обертаю голову і бачу , що Рома сидить на моєму ліжку і з опущеною головою про щось думаю .

- Ром - тихо кажу я  і він повільно підіймає на мене свій погляд , потім різко зривається зі свого міста і підбігає до мене , загрібає у свої обійми і я розумію , що саме них мені й не вистачало . Зараз ми просто стоїмо і міцно притискаємось один до одного , ніхто нічого не вимовляє , але ми розуміємо все без слів .

- Маленька , ти навіть не уявляєш , як я переживав - тихо шепоче  він .

- Зі мною все гаразд - так само відповідаю і розумію , що він став для мене моїм же спокоєм .

- Я б не пережив  як би з тобою щось сталось - цілуючи мене в лоб промовляє .

- Чому ? - обережно запитую .

- Та я тепер мало не посивів - з усмішкою промовляє .

- Не переймайся , зі мною все добре - вимовляю розумію , що ці слова його не заспокоюють .

- Яке добре , ти все тремтиш - обурюються він .

- Я просто була кілька годин на холоді , а потім ще й дощем ішла - тихо відповідаю , бо розумію , що він має знати правду .

- Тоді швидко в душ , а потім я  зігрію тебе - відповідає і знову цілує , але цього разу в щоку .

- Добре - вимовляю і направляюсь до шафи . Швидко беру теплу піжаму і прямую до ванної кімнати . Юнак так і залишається в моїй кімнаті . Швидко стаю під струмені гарячої вони , і розумію , що вони почали зігрівати мене . Через хвилини п'ятнадцять я вже виходжу до кімнати й бачу , як хлопець намагається розстелити моє ліжко .

- Ти вже закінчила ? - запитує , як тільки помічає мене .

- Так - відповідаю і заправляю пасмо волосся , яке вибилось з пучка .

- Я тут тобі постіль розстелив , але думаю , що спочатку краще буде випити гарячого чаю , адже так ти можеш зігрітись з середини - відповідає і сідає на ліжко .

- Так . тоді я піду заварю - звичайно я знала , що хлопець сам зробив би це , але його не мають помітити в будинку .

Вже через кілька хвилин я знову повертаюсь в кімнату з двома великими чашками запашного чаю .

 - А ось і я - відповідаю і бачу , що хлопець знову про щось думає .

 - Добре , що ти повернулась - від його слів мені стає тепло на душі .

 - Думаю , що гарячий чай піде нам обом на користь - відповіддю і розумію , що справді це так .

 - Так , але довго засиджуватись не будемо , а то зранку на роботу - відповідає він .

- Добре - відповідаю і сідаю на ліжко .

Хлопець бере свою чашку в руки і щось знову обдумує.

- Злат , я розумію , що ти хочеш відпочити , але я не можу не думати про те , куди ти пропадала - тихо вимовляє він і дивиться на мене пильним поглядом .

- Добре , я розповім тобі , але обіцяй , що не будеш мене засуджувати ? - ставлю запитання і розумію , що навіть якщо він не погодиться , то я все рівно все розповім .

- Добре - після кількох хвилин відповідає .

- Сьогодні в офісі я випадково почула розмову охоронців і вони вийшли з кімнати , де стояли монітори з камерами відеонагляду я тихо пробралась туди , але потім мене знайшла Альбіна , я намагалась переконати її в тому , що не шпигую , а просто зайшла за охоронцем і вона повірила , але потім покликала до себе в кабінет , щоб оцінити як працюю , через те , що в неї була якась важливо зустріч , то вона покликала мене з собою , щоб я в автомобілі все розповіла , але там мене чекали два амбали , які повезли мене в підвал , я дуже боялась , що вона мене вб'є - після цих слів я не витримала і заридала , а Рома одразу піднявся і швидким кроком направився до мне , загріб у свої обійми і почав говорити заспокійливі слова .

- Маленька моя ,заспокойся , зараз тобі вже нічого е загрожую , а тебе ніколи не відпущу у буду тебе оберігати як мій маленький скарб - вимовляє і я відповідаю .

- Як маленький скарб ? - тихо промовляю .

- Саме так - зізнається він , а я ще міцніше стискаю його шию.

- Ти навіть науявляєш як мені приємно чути ці слова - чесно зізнають .

- А ти не уявляєш , що робиться зі мною , коли ти поруч - вимовляє і припадає своїми губами до моїх .

Ну що ж нарешті Злата і Роман вияснили свої стосунки і зрозуміли , що не байдужі один одному .А як ви думаєте , чи вдасться Златі повернути свою фірму , і як пояснить всю ситуацію мама Злати , адже вже завтра вона повертається .