Глава 20

Повільно розплющую очі та розумію , що знаходжуся в підвалі , повільно починаю згадувати минулі події , а саме те . як мене викрали , саме так , я й це називаю . Намагаюсь хоч якось зрозуміти  , що зараз день чи ніч , але не можу цього зрозуміти , адже  ноги та руки  в мене зв'язані , від цього стає ще важче . Сльози повільно стікають по моїм щоках , але не від того , що мені страшно ,  а від того , що я взагалі без сила в цій ситуації  . Шукати мене ніхто не буде , адже з родичів маю тільки маму , але вона зараз поза межами країни . Сльози душать мене , а я ніяк не можу зупинити їх . Раптово двері відкриваються і кімнату наповнює світло .

- Отямилась - насмішкувато запитує здоровань , а я не можу вимовити навіть слова , тому просто киваю головою .

- Ось , я тобі тут їсти приніс , щоб ти з голоду не здохла - відповідає і ставить пакунок з МакДональдзу  на землю .

- Розв'яжіть мені руки , щоб я змогла поїсти - зібравши останні сили все-таки вимовляю це слова , адже розумію , що сили мені ще знадобляться .

- Добре - відповідає і направляється до мене , розв'язує руки і йде геть , щільно зачиняє двері і я чую клацання замка . перші кілька хвилин я просто звикаю до того , що руки вільні та намагаюсь поворухнути ними , адже вони сильно оніміли . Вже потім підповзаю до пакунка і відкриваю його , там помічаю бургер і картоплю фрі , один соус і пляшечку коли . Швидко розгортаю бургер і відкушую один шматочок , коли він потрапив до мого рота , тоді я зрозуміла , наскільки зголодніла , вже за кілька хвилин весь вміст пакету порожніє і я запиваю все колою , дякую за те , що хоча б дали мені поїсти , а не морили голодом .

- Поїла ? - запитує той самий чоловій , який приносив їжу .

- Так - відповідаю .

-  Тоді підіймайся , зараз прийде бос - відповідає і знову зникає за дверима .

- Який ще бос ? - запитую сама  в себе .

Через кілька хвилин двері знову відкриваються і заходить інший чоловік , а позаду якась жінка , я не одразу впізнала її , але потім зрозуміла , що то Альбіна .

- Чому в неї руки розв'язані ? - злісно прошипіла вона .

- Вона їла - відповів чоловік .

- Так тепер зав'яжи їй руку , вона ж не їсть - майже кричала вона , а мені тим часом вже зав'язають руку - погано виконуєш свою роботу .

- Я вас зрозумів - серйозно відповів бульдозер .

- Ну що  ж прийшов час дізнатись  твою справжню сторону - уїдливо прошипіла вона і почала підходити на мене .

- Це і  є моя справжня сторона - якомога впевненіше відповіла .

- О , наша мишка знає говорити - майже випльовує ці слова .

- Я не мишка -  швидко відповідаю .

- Я б порадила тобі мовчати - ага звичайно , буду ще слухати її поради .

- Чому ? - ставлю запитання і дивлюсь їй прямо в очі .

- Бо головна тут я - строго вимовляє .

- Добре , але навіщо ви привезли мене сюди й тратите всій час та так звану мишку ? - запитую в неї.

- Бо мені цікаво , на кого ти працюєш - що за тупі запитання ? 

- Я ні на кого не працюю - відповідаю їй .

- Тоді що ти хотіла побачити на камерах ? - ставить запитання вона .

- Я вам вже відповідала , ви й самі можете це перевірити , але замість того , щоб це зробити просто привезли мене в темний підвал  і думаєте , що так зможете налякати мене - навіть не знаю звідки в мене з'явилось стільки хоробрості .

- Я перевірю , ти не переживай - уїдливо прошипіла вона .

- Ну тоді можливо ми дізнаємось твою справжню сторону - говорю її ж фразами .

-   І що ти хочеш про мене знати ? - ставить запитання вона .

- Яке ви відношення маєте до фірми , адже на скільки мені відомо там інший директор , а ви не маєте ніякого відношення до нього - навіть не знаю свідки в мене з'явилась   сили вимовити ці слова , адже до тепер я б не наважилась на таке .

- Дитинко , як не маю , я дочка Ілони Вікторівни - від її слів я мало не знепритомніла .

 Ну що  ж , тепер ми знаємо хто така Альбіна , але чи зможе вона дізнатися всю правду про Злату ? І чи зможе дівчина вибратися з полону . Пишіть свої відповіді в коментарях , а токож я чекаю на ваші зірочки .