ГЛАВА 1

Солоні крапельки сліз котяться по моїй щоці та повільно падають на білу футболку . Ні  , ви не подумайте все гаразд , ніхто не помер , це сльози щастя , адже змогла . На екрані монітору великими літерами написано " Котовська Злата Олександрівна пройшла вступні іспити і затверджена на державну форму навчання , ці слова я прочитала разів п'ять , але досі не можу повірити в це . Весь одинадцятий клас я старанно готувалась до цих екзаменів , і зараз коли я зрозуміла , що час ,який я потратила не пропав  даром , то сльози не витримали і покотились з моїх очей . 

Зараз моя давня мрія збулась і я нарешті можу видихнути спокійно , склала , тепер залишилось стати гарним економістом і вже потім будувати плани на життя . Зараз я хочу просто виспатись і провести ці два тижні  літа на всі сто , хочу щоб воно було незабутнім , а якщо я щось хочу , то неодмінно це зроблю . 

Нарешті заспокоївшись біжу до телефону . Щоб зателефонувати мамі і розповісти таку радісну ля мене новину . Вже за кілька хвилин чую голос неньки :

- Що Злото - роздратованим голосом відповіла вона .

- Мамо мене прийняли - радісним голосом запищала я .

- І що ? - вона завжди так ,але хіба її важко було хоча б тепер мене підтримати ? 

-  Нічого - сумно відповідаю і витираю тепер вже сльозинку суму . 

ввечері буду пізно - відповіла і просто завершила виклик . 

-Чудово - відповіла сама собі і пішла на кухню, щоб зробити собі заспокійливий чай. Доки вода закипала, почула, що на ноут хтось дзвонить, тому повернулась до себе в кімнату, виявилось, що це моя краща подруга 

-Привіт -радісно вигукує вона. 

-Привіт - відповідаю і намагаюсь робити це радісно

-Ну, що як там в тебе, вступила? - ставить запитання Адель. 

-Так, на державну форму вихваляюсь їй , а в тебе що? 

-Також на державну - ми разом подавали документи в один університет і на одну спеціальність , що в нашому рідному Львові. 

-Що ж тоді ми маємо це відсвяткувати - це рішення приходить до мене раптово, але хочеться нарешті відпочити. 

-Ти говориш це серйозно? - здивовано запитує, адже зі мною раніше такого не було. 

-Звісно - з легкістю відповідаю. 

-Тоді давай о шостій зустрінемось? - пропонує дівчина. 

-Добре, а де? - запитую, бо зараз вже четверта ,  а мені ще треба зібратись і прибути на місце. 

-В Центральний парк - добре, що за пів години я зможу доїхати і весь вільний час я присвячу для себе. 

-Окей,  тоді бував - виникають і біжу за чаєм . 

Доки чай остигав (  ому що я не люблю гарячі напої) відправляють у ванну, щоб напустити гарячої води і прийняти душ. Після цього, нанесла зволожуючу маску і пішла вибирати одяг на вечір.  Оглянувши весь гардероб, мій вибір зупинився на легкому платті кольору лаванди, воно було моїм найулюбленішим, тому вдягала його рідко, так би мовити, для особливих випадків. Погладивши одяг, пішла робити вкладку і звісно під улюблену музику , ну як без цього? Легкі каштанові локони розсипались по моїх плечах , сукня сиділа на мені ідеально, ніжний , мінімалістичний макіяж чітко підкреслював контури мого обличчя. А образ доповнила босоніж нами на маленькому каблучку. В сумку поклала все найнеобхідніше і якраз потрібно було виходити.

Мій водій вже чекав мене біля Ауді а7, так в мене є власний водій. Тато за своє життя плідно працював, щоб його єдина донька могла жити в нормальній сім'ї. Але він не з тих людей, хто з головою поринає в бізнес, і забуває про дітей, кожного дня ми з ним гралися, а коли я виросла, то ходили до парку, розмовляли і просто веселились. Батько знав про мене все, на відміну від мама, як ви вже могли зрозуміти, в мене з нею погані стосунки, а все через те, що її очі затьмарила гроші .  Але тато помер два роки тому , а нього був рак, тому він передав бізнес мені, але так, як мені всього сімнадцять   , то ним керує мама, але вже на свої вісімнадцять, я хочу очолити компанію, адже мама розуміється тільки в моді, але ніяк не в економіці. 

Доки я роздумувала, то ми вже і приїхали. Олександер відкрив мені двері 

-Дякую - відповідаю йому, адже чоловік років сорока завжди ставився до мене з повагою, та й совість мені не дозволить не подякувати 

-Гарно провести час - посміхається своєю  чарівною усмішкою . 

-Дякую , ви можете бути вільними, адже Степан і Софійка вас, мабуть вже зачекалися - це діти Олександра і так, я знайома з його родиною, адже він був другом батька. 

-Але ж Ілона Вікторівна не дозволяла мені іти - поспішив заперечити він 

-А вона не дізнається - підморгнула йому - до речі завтра можеш приїхати на десяту, я хочу піти в торговий центр 

-Добре,  тоді до побачення - прощається він і сідає  в автомобіль , а я прямую до входу в парк і одразу бачу, що подруга вже на місці, тому поспішаю і обнімаю її. 

- Ти мене зараз задушиш -  посміхається шатенка з карими очима . 

-Все, тоді відпускаю - і відходу від неї на крок, щоб оглянути її лук - виглядаєш неперевершено - бежева сукня гарно виділяла її фігуру, А чорні сандали гарно поєднувались з сумкою. 

- Ти також не відстаєш - відповідає таким самим тоном. 

- Ну, що тоді пішли - кодаю погляд в глиб парку 

- Шукати пригоди? - запитує вона. 

- Звісно - відповідаю з посмішкою на обличчі . 

Рада вітати вас в моїй новинці. Хочу побажати вам приємного читання, адже я дуже стараюсь, щоб ця історія була особлива для Злати і... хоча  хто його знає для кого ще.