Волохата красуня

- Доброго ранку, донечко, поглянь, що я тобі приніс! - крізь сон чую, як говорить тато, повернувшись з нічного чергування, і обережно розгортає переді мною аркуш паперу.

Яким солодким є довгий ранковий сон під час літніх канікул, коли намагаєшся відіспатись за цілий рік таких важких удосвітніх прокидань! Та , мабуть, "намагаєшся" тут не зовсім доречно у значенні "докладання зусиль", позаяк зусилля будуть необхідні, щоб виплисти із цього чудового стану невагомості раніше 10 години ранку... Адже улітку восьма - це мало не глибока ніч, тому лютишся на сусідів, які надумали робити ремонт, та на майстрів, що втілюють їхній задум і спозаранку починають довбати стіни над нами перфоратором...

Але слова "я щось для тебе маю" таки творять дива і ти вмить виринаєш у реальность, не долаючи поволі лабіринти солодкої нестями, та не шкодуєш, що прокинулась задавго до опівдня.

Цим приємним сюрпризом виявляється гусениця, подібна до їжачка! Чорна і пухнаста, з довжелезними численними ворсинками, що стирчать навсібіч довкола її невеличкого тільця. Яка ж вона красива! Було таки заради чого прокинусь! 
- Дякую, таточко! Вона просто неймовірна! Де ти її узяв? - кидаючись батькові на шию вигукую я.
Тато задоволений, що не помилився щодо знахідки, яка потішить його доню, що чотирнадцять кілометрів велосипедом від Боголюбської лікарні додому із паперовим згорточком у руці, який не так просто було легенько тримати на "круторогому" кермі, аби не завдати шкоди валохатій красуні - щедро окуплені щирою дитячою втіхою його чада. 

Такою нестримною радістю потрібно поділись! Тож негайно біжу до мами, яка готує на кухні сніданок. 
- Мам, дивись що тато мені подарував! Її почуття доволі змішані: з одного боку не можна не тішитись від радості любої дитини, а з іншого - важко стримати огиду до створінь, яких воліла б ніколи не бачити.

Відчуваючи, що радість моя ще розділена невповні, іду в сусідню квартиру, у якій спить моя сестра.

Наші сусіди виїхали у Київ, лишивши нам ключі від свого помешкання, аби ми за ним наглядали, доки вони не надумають його продати, чи здавати в оренду. Моя сестра, що приїхала на канікули, скориставшись "правом наглядача" отримала власну кімнату, яку не потрібно було ділити зі мною. 

Невеличка оселя з виходом на балкон, густо обплетений виноградом, залита яскравим вранішнім сонцем, ясні промені якого ніскільки не заважають Іванці спати. 
- Івашичко, дивись! Поглянь, що я маю. Вона така гарнюня, як крихітний їжачок! - промовляю сестрі, підсунувши руку з вишневим листочком, на якому повзає гусінь, до самого її обличчя. Аби лиш я не надокучала, Іванка знехотя ледь розплющує око, щоб не налякати сон і за мить повернутись до солодкої дрімоти. Та побачивши кого я оспівувала, шпарко підхоплюється з ліжка і з диким вереском тікає, лаючи мене...                         Її спантеличеному сну та збентеженій дрімоті не лишається чого іншого, як чекати ночі, бо швидше до них вона вже не повернеться.

Щож, доведеться "недоділену" радість хлебтати самотужки, тож наступних кілька годин проведу мандруючи своїм казковим світом у нетрях обачіч Сапалаївки, доглядаючи та спостерігаючи за новою підопічною, у казковій реальності, що незгіша від сну!