Глава 4. Безодня абсурду: Як чиновники Маріанську западину ділили 

Після невдалих спроб закрити небо скляним куполом і засіяти Місяць картоплею, Рада з питань контролю за емоційним станом населення (РКЕСН) зіткнулася з екзистенційною кризою. На поверхні Землі все ніяк не вдавалося ввести податок так, щоб люди не сміялися.

Володя - маленький, вічно примружений, ніби шукав у кабінеті приховану камеру - важко сидів за столом, кружляючи ручкою над фізичною мапою світу, доки раптом не тицьнув у найглибшу синю пляму на планеті.

— Земля вгорі закінчилася, в небі заважають хмари, а от унизу… Унизу суцільна темрява, тиск і повна відсутність опозиції! — проголосив Володя, блиснувши поглядом. — Маріанська западина! Одинадцять кілометрів під водою! Там же ніхто не встановив табличку «Приватної власності»! Ми опустимося на саме дно, заберемо собі кожну краплину води під тиском і станемо володарями всіх морських глибин!

Дімон підняв голову з планшета, де він саме обирав каталог золотих підводних човнів із підігрівом сидінь: 

— О, дно океану — це геніально! Уявляєте, скільки там можна накласти штрафів за незареєстровані водорості? Або ввести збір з риб за перевищення швидкості під час нересту! Я вже готую бланк податку на мокрість.

Лукаш, одягнений у спеціальний водонепроникний костюм із ластами, збуджено замахав руками: 

— Які штрафи, Дімоне?! Ви знову за своє! Нам потрібна глибина для стратегічного заглиблення сільського господарства! Уявіть собі: глибоководна ламінарія-гігант і морська бульба, яка росте під тиском тисячі атмосфер! Ми засадимо все дно Океану картоплею, і нехай креветки платять нам оброк за оренду мулу!

Оскільки власного глибоководного апарата у них не було (гроші на нього, звісно, успішно освоїли ще під час проєктних малюнків на серветках), довелося знову кликати закордонного генія Льоню Масковіча.

Льоня прибув на узбережжя Тихого океану на своїй супер яхті, потягуючи каву й дивлячись на трійцю з легким подивом. 

— Хлопці, ви знову за своє? — запитав Масковіч. — Ракета не полетіла, купол не збудувався, тепер хочете утопити бюджет на дні океану? 

— Не сперечайся, закордонний товаришу, а роби батискаф! — суворо обірвав його Володя. — Нам потрібен надійний апарат. І щоб обов'язково з місцем для причепа з картоплею!

За три дні Льоня змайстрував ультрасучасну субмарину з титанового сплаву та вікнами товщиною в метр, назвавши її «Deep-Bulba-1».

Усередині засіли Володя, Дімон і Лукаш у ластах. Субмарина почала повільне занурення. Спочатку було світло й блакитно, потім вода стала темно-синьою, згодом — чорною, а на позначці дев'ятого кілометра за вікнами затиснутого в металеві лещата апарата почала творитися справжня фантасмагорія.

У променях прожекторів батискафа почали з'являтися дивовижні істоти, яких наука ще не бачила (або просто намагалася не помічати). Урядовці прилипли до товстого скла, відкривши роти.

— Ого! — вигукнув Дімон, тикаючи пальцем у вікно. — Дивіться на цю круглу штуку з вусами і трьома очима, яка плаває криво! Що це за звір? — Це… це явний бюрократ-недоучка! — авторитетно заявив Володя. — Назвемо його «Риба-Штрафник звичайний». Бо вона виглядає так, ніби заборгувала податок за вихід із печери.

Мимо пропливла довга, схожа на сосиску істота без жодної луски, яка ліниво ворушила плавниками. — А це чистий Лукаш у молодості! — сміючись, сказав Дімон. — Назвемо її «Ковбаса-Без-Паспорта» або просто «Синьоглазка глибоководна».

Лукаш ображено надув щоки у своєму водолазному шоломі: 

— Яка ковбаса?! Це стратегічний орган охорони мулу! Подивіться краще на оцю істоту з ліхтариком на голові, яка тремтить від холоду. Це ж чистий державний інспектор під час перевірки малого бізнесу! Назвемо його «Головастик-Бюджетник».

Володя дістав блокнот і почав урочисто записувати:

• «Риба-Штрафник» — за порушення режиму плавання.
• «Удавня-Морська-Картоплина» — за ідеологічну близькість до сільського господарства.
• «Медуза-Чиновник» — бо в неї немає ні мозку, ні кісток, але вона все одно жалить кожного, хто підпливе надто близько.
• «Краб-Розпил» — який клешнями вхопився за шматок каміння і нікому його не віддає.

Вони радісно обговорювали свої нові зоологічні відкриття, щиро вірячи, що тепер увійдуть в історію як великі біологи та першовідкривачі глибоководної фауни.

Коли батискаф нарешті піднявся на поверхню і трійця уповзла на палубу яхти Льоні Масковіча, їх зустрів завідувач міжнародної океанографічної експедиції — сивий професор у міцних окулярах.

— Ну що, джентльмени, як вам прогулянка на дно? — запитав професор, тримаючи в руках товсту енциклопедію. 

— Ми відкрили новий світ! — гордо заявив Володя, поправляючи ласти. — Ми особисто класифікували нові види тварин! Ми дали їм сучасні, державні назви: «Риба-Штрафник», «Головастик-Бюджетник» і «Краб-Розпил»! Наші імена будуть у всіх підручниках!

Професор глибоко зітхнув, зняв окуляри, потер перенісся і відкрив енциклопедію на сторінці глибоководних риб.

— Товаришу Володя… — м'яко сказав професор. — Те, що ви назвали «Рибою-Штрафником», насправді відкрили ще у 1978 році, і воно називається риба-вудильник (або Melanocetus). Те, що у вас було «Ковбасою-Без-Паспорта» — це звичайний голотурій (морський огірок). А той ваш «Краб-Розпил»… ну, це просто глибоководний краб-павук, який живе там тисячі років без жодних ваших тендерів. Усі ці тварини мають свої наукові назви вже кілька століть.

Дімон розгублено кліпнув очима:

 — Тобто… як це мають?! Вони що, плавають без нашого дозволу і без реєстраційних номерів?! — Саме так, — кивнув професор. — Природа якось обходилася без вашої бюрократії.

Льоня Масковіч, який стояв поруч і слухав усе це з чашкою кави, голосно засміявся: — Ну що, хлопці, схоже, на дні океану закони РКЕСН теж не працюють. Риби плавають де хочуть, і податків не платять.