Глава 3. Міністерство атмосфери та погоди: Проєкт «Золотий атмосферний купол» 

Після грандіозного фіаско з місячною ракетою та розсипаною картоплею, Рада з питань контролю за емоційним станом населення (РКЕСН) не збиралася здаватися. Володя, заспаний Дімон і картопляний стратег Лукаш зібралися в кабінеті на екстрену нараду з приводу найбільш безрозсудної ідеї у світовій історії економіки.

Володя стояв біля вікна, спостерігаючи, як звичайний дощ без будь-яких дозволів падає на асфальт. Його обличчя виражало глибоку образу на закони фізики.

— Громадяни живуть занадто розкішно, — сказав Володя холодним голосом. — Вони дихають повітрям безплатно. Вони гуляють під дощем, хоча за вологу не сплачено жодної копійки. А сонце? Ви бачили це сонце? Воно світить усім підряд абсолютно безтурботно, без укладання будь-якого ліцензійного договору! Треба взяти небо під державний контроль.

Дімон підняв голову від планшета, де він саме замовляв цифрові ліцензії на право моргати: 

— О, це геть блискуча ідея! Я вже розробив базовий прейскурант:

• Подих базовий (вдих-видих): 5 монет на місяць.
• Подих глибокий (з ознаками задоволення): 15 монет.
• Дощ звичайний (до 10 крапель на квадратний метр): податок на вологість.
• Сонце полуденне (преміум-клас): подвійний тариф за ультрафіолет!

Лукаш задоволено погладив свій картопляний піджак і додав: 

— Правильно! А хто не платить за сонячне світло — той автоматично оголошується агентом темряви та шкідником сільського господарства. Щоб ніхто не проскочив, ми побудуємо над усією країною Величезний Державний Купол! Із вбудованим фотофільтром. Хочеш світла — прикладаєш картку до спеціального турнікета на балконі. Немає грошей — сиди в темряві й думай про свою поведінку!

Новина про геніальну ідею монетизації метеорології швидко розлетілася світом. За кілька днів до їхнього кабінету завітав поважний гість із-за океану — яскравий, вкритий бронзовою засмагою політик із фірмовою зачіскою на ім'я Доня Трампович.

Доня зайшов до кабінету, широко посміхаючись і жваво махаючи рукою: 

— Hello, хлопці! Я чув про ваш проєкт купола. Це просто fantastisch, неймовірно! Знаєте, я сам збирався збудувати стіну, але купол на весь небосхил — це наступний рівень бізнесу! Уявляєте скільки баксів можна зібрати з мільйонів людей просто за право дивитися в небо? Я хочу купити франшизу на цей купол у Штатах!

Володя потис йому руку з обережною повагою: 

— Радий, що ви оцінили, Доне. Це не просто дах, це справжня духовна скріпа нашої економіки. Ми вже готові виділити трильйони банківських білетів на будівництво.

Доня задоволено кивнув: 

— Обожнюю великі бюджети. Головне — пам’ятайте: будівельні підряди повинні отримати правильні хлопці, а всі незгодні з податком на погоду — це фейк-ньюз!

Гроші на будівництво купола надійшли до державного казначейства блискавично. Трильйони блискучих банкнот лягли на рахунки спеціально створеного держпідприємства «Метро-Небо-Буд».

І тут за справу взявся неповторний тендерний геній Дімон.

• Спочатку з'ясувалося, що для закупівлі космічного загартованого скла потрібні особливі підземні склади, які чомусь коштували дорожче за сам купол.
• Потім з'ясувалося, що проєктно-кошторисну документацію на купол загубили під час святкування дня народження головного бухгалтера.
• А наприкінці ревізії виявилося найцікавіше: будівництво ще навіть не починалося, а кошти бюджету вже успішно закінчилися.

Володя викликав блідого Дімона «на килим»: 

— Дімоне, де гроші на купол?! Доня Трампович уже їде з перевіркою, він хоче бачити скляну стелю над країною, а у нас на подвір’ї досі йде звичайний безплатний дощ!

Дімон розвів руками, щиро здивований таким непорозумінням:

 — Вова, ти не розумієш тонкощів державного інжинірингу! Ми провели грандіозний цокольний етап. Ми вже збудували на папері підмурівок для найвищої опорної вежі купола… на острові в теплих морях. А решту коштів ми, скажімо так, ефективно освоїли та інвестували в приватну нерухомість і колекцію золотих парасольок на випадок чорного дня!

Лукаш бігав навколо міністерства з відром і ганчіркою, намагаючись зловити хоча б кілька крапель дощу, щоб продати їх як елітну мінеральну воду, але й тут зазнав поразки.

У день оголошеної інспекції на головній площі зібралося все керівництво разом із закордонним гостем. Доня Трампович стояв у костюмі з білосніжною парасолькою, дивлячись у блакитне небо, де не було ані найменшого сліду футуристичного купола.

— Ну і де мій купол, джентльмени? — запитав Доня, здивовано піднявши брови. — Я не бачу скляного даху. Я бачу лише голубів і хмари.

Дімон спробував врятувати ситуацію і почав натхненно пояснювати: 

— Доне, купол насправді є! Просто він… нанотехнологічний! Він настільки прозорий і невидимий для неозброєного ока, що ви його не помічаєте. А щоб увімкнути сонячне світло, треба просто… ну, покласти гроші на рахунок нашої біржі!

У цей момент небо затягнулося чорними хмарами, і на голови чиновників полив рясний, абсолютно непідзвітний, безплатний, неліцензований, незареєстрований і дуже холодний дощ.

Доня Трампович розвернувся, закрив парасольку, покачав головою і сказав: 

— Хлопці, це не бізнес. Це якийсь суцільний цирк без квитків. Я краще піду будувати стіну в Мексиці — там принаймні зрозуміло, куди зникають гроші.

З балкона міністерства сумно дивилися Володя, Дімон і Лукаш.

• Доня сідав у свій літак і відлітав.
• Гроші бюджету перебували в невідомих офшорах.
• А народ на вулицях весело сміявся, радіючи свіжому дощу і абсолютно безплатному сонячному світлу, яке ніхто так і не зміг затиснути в податкові лещата.

Володя повільно зняв мокрий капелюх, зітхнув і пробурмотів:

«Ну добре… Дощ заборонити не вийшло. Зате завтра введемо обов'язковий податок на калюжі під ногами».