Глава 2. Місяць - наш, або космічний дерибан .

Після нищівної поразки від пересувного цирку та загальнонародного сміху, стіни Ради з питань контролю за емоційним станом населення (РКЕСН) здригалися від нових глобальних ідей. Володя, Дімон і Лукаш сиділи над мапою зоряного неба. Усіх їх об'єднувала одна жага: захопити щось таке, де ще ніхто не встановив податок на землю.

— Земля вже занадто мала, і люди на ній якісь неприємно веселі, — похмуро заявив Володя, водячи вказівкою по глобусу, поки та не вп’ялася в супутник Землі. — Подивіться на Місяць. Він абсолютно порожній. Ніхто не платить оренду, ніхто не мітингує з повітряними кульками. Там тиша і благодать! Ми оголосимо Місяць нашим особистим офшором і привласнемо кожен квадратний метр грунту!

Дімон, який намагався знайти в планшеті розділ «Як закласти краєзнавчий музей в іпотеку», сонно підняв повіки: — О, місячний ґрунт… Клас! Я вже уявляю, як ми випускаємо цифрові сертифікати: «Одна квадратна миля пилу без права дихати». А на виручені гроші купимо колекцію рідкісних золотих унітазів епохи розвинутого застою.

Лукаш аж підскочив у своєму картопляному костюмі, заломивши руки до стелі: 

— Які унітази, Дімоне?! Ви зовсім, мілєйші, втратили реальність?! Місяць — це ж суцільний чорнозем для космосу! Уявіть собі: грандіозні колонії, нескінченні грядки! Я особисто виведу новий сорт «Луска-Місячна-Синьоглазка», яка росте в умовах повної відсутності кисню і не вимагає добрива, бо туди ніхто не ходить карати за бур'яни! Ми засіємо весь супутник картоплею, і всі Галактики купуватимуть наш другий хліб по ціні золота!

Але була одна проблема: ракети будувати ніхто з них не вміг. Усе, що вони вміли будувати — це вертикаль влади і черги за дозволами. Тоді Володя наказав терміново виписати із закордону найкрутішого космічного генія.

Через два дні до кабінету увійшов чоловік у чорній футболці, з розпатланим волоссям і хитруватою усмішкою. Це був Льоня Масковіч — геній інженерії, який прославився тим, що запускав автомобілі в космос і заробляв мільярди на твіттері.

— Hello, джентльмени, — сказав Льоня, закидаючи ногу на ногу. — Я готовий побудувати вам надзвукову ракету «Space-Bulba-1». Але мені потрібні найкращі матеріали, три тисячі тонн спеціального алюмінію, суперсучасні двигуни та… повна свобода творчості.

Лукаш підозріло примружився, тицьнувши пальцем у груди Масковіча: — Слухай сюди, закордонний товаришу! Ніяких твіттерів і ніяких витребеньок! Мені потрібен трюм, спеціально обладнаний під трактор «Беларус-Космос», щоб орати місячні кратери на глибину п'ятнадцять метрів! А якщо твоя ракета полетить повільніше, ніж мій комбайн на збиральній кампанії, я особисто змушу тебе прополоти вручну кратер вулкану!

Льоня тільки пожав плечима, накреслив на серветці схему двигуна на ядерній тязі й зажадав аванс на закупівлю титану.

Робота закипіла б, якби не одне «але». У справу вступив таємничий апарат державних тендерів, паперової тяганини та розпилу бюджету.

Першим за справу взявся Дімон. Він очолив тендерний комітет із будівництва космодрому.

• Спочатку з'ясувалося, що на закупівлю місячного титану потрібно провести шістдесят чотири тендери серед фірм-прокладок, зареєстрованих на тіток двоюрідних братів охоронців міністерства.
• Потім виявилося, що проєктно-кошторисна документація написана старослов'янською мовою, бо так «надійніше для духовної скріпи».
• Апогеєм стало рішення пожежної інспекції: у відкритому космосі заборонено запускати ракети, оскільки там відсутній затверджений план евакуації на випадок пожежі та вогнегасники потрібного зразка (а закордонні вогнегасники Масковіча не мали сертифікації відповідності ГОСТ-Космос-2026).

Льоня Масковіч хапався за голову, намагаючись пояснити, що в космосі кисню взагалі немає, тому й пожежі не буде. Але стародавній чиновник не вірить законам фізики — він вірить виключно мокрим печаткам.

Тим часом державний бюджет на місячну програму, який налічував кругленьку суму в трильйони білетів державного банку (ніхто вже точно не міг розібратися у назві валюті), почав танути на очах ще в атмосфері Землі.

Володя викликав Дімона на килим:

 — Дімоне, де гроші на паливо для ракети? Масковіч каже, що ми замість пального завезли на космодром цистерни з елітним коньяком та три тисячі штук парадних хутряних шапок для місячних космонавтів!

Дімон щиро здивувався, розвівши руками: 

— Вова, ти нічого не розумієш у державній логістиці! Коньяк — це стратегічний антисептик проти космічної радіації. А шапки? Ну, на Місяці ж холодно, там немає опалювального сезону від комунальників! Ми просто проявили турботу про майбутніх колонізаторів. До того ж, половину коштів ми вже освоїли… тобто, успішно поховали на рахунках офшорного банку в Панамі, щоб вороги не вкрали!

Лукаш бігав навколо недобудованої ракети з лопатою і кричав, що без мішка картоплі в кабіні жоден пілот не має права злітати, бо це порушує традиції предків. Льоня Масковіч, дивлячись на це шапіто, мовчки зібрав свій ноутбук, сів у свій електромобіль і поїхав назад у Кремнієву долину, залишивши на згадку записку: "Хлопці, ви можете вкрасти гравітацію, але проти власної дурості у вас ракет немає".

У день «історичного запуску» на космодромі зібралося все керівництво. Ракета «Space-Bulba-1» виглядала величненько, хоча й була рясно обклеєна георгіївськими стрічками, логотипами держзакупівель і двома великими мішками картоплі, які Лукаш особисто прив'язав скотчем до носової частини.

Володя урочисто натиснув червону кнопку пуску.

Усе, що сталося далі, увійшло до підручників з комічної аеродинаміки:

1. Замість могутнього гуркоту двигунів ракета видала жалісливий звук продірявленої гумової качки.
2. Нижня частина корпусу, виготовлена з «економ-пластику» за тендером двоюрідної тітки Дімона, миттєво розплавилася від сорому.
3. Ракета навіть не відірвалася від землі, а просто мляво завалилася набік, розсипавши по стартовому майданчику тонну добірної картоплі та розбивши пляшки з тим самим «антисептичним» коньяком.