Глава 1. Міністерство суму та безпросвітності: Хроніки великої заборони .

У високому кабінеті, оббитому вицвілим радянським дубом і прикрашеному портретами невдоволених монархів усіх епох, стояла напівтемрява. Засідання Ради з питань контролю за емоційним станом населення (скорочено — РКЕСН) розпочалося о шостій ранку.

На чолі столу сидів Володя - чоловік глибокого пенсійного віку. Його очі дивилися в монітор так важко, ніби там крутили двогодинний звіт про збір ріпаку в одному із північних регіонів. Поруч, глибоко вмостившись у шкіряне крісло, шморгав носом Дімон — його планшет був забитий мемами п'ятирічної давнини і пачкою відкритих вкладок із сайту «Купимо дорогий антикваріат без паспорта». А навпроти них, енергійно креслячи червоним маркерчиком по карті, ходив туди-сюди Лукаш у костюмі кольору стиглої картоплі.

— Товариші, — процідив Володя, постукуючи важким перстнем по дубовій стільниці. — Наша аналітика б’є на сполох. Вчора ввечері на Центральному ринку хтось продав мандарини зі смаком свята. Покупці посміхалися. У дворах чути сміх! Народ забув про сакральне призначення буття: страждати, мовчати та платити збір на капітальний ремонт бордюрів.

Дімон підняв голову, витер слину з екрана планшета й сонно буркнув:

— Треба… треба ввести штраф за несанкціоноване підняття куточків рота. Ух, я б їм вліпив податок на зуби! Посміхнувся без дозволу податкової — плати акциз на позитив.

Лукаш різко зупинився, витріщив очі й обурливо розвів руками:

— Ей, хлопці, які податки? Ви б ще батраків на роботу вивели з гарним настроєм! Нам потрібні системні рішення, бетонні рамки та державні стандарти! Народ не розуміє м’якості. Якщо ми не візьмемося за душі людей правою рукою, вони почнуть радіти життю, а там і до європейських цінностей з усякими танцями недалеко!

Володя схрестив руки на грудях:

— Отже, ухвалюємо пакет законів «Про заборону зайвих емоцій та обмеження внутрішнього світла».

Робота закипіла. За три дні на світ народився грандіозний документ на 850 сторінок дрібним шрифтом.

• Указ №148-Б: «Про зниження рівня оптимізму до безпечних для держави меж - червоних та коричневих ліній».

• ДСТУ 4567-2026 «Сміх побутовий. Допустимі децибели та тривалість»: Сміх дозволялося випускати лише у вигляді короткого, приглушеного хрипу не довше двох секунд. За три смішки поспіль — арешт до вияснення ідеологічної неблагонадійності.

• Постанова про заборону кольорів: Яскраві куртки, жовті парасольки та червоні кепки визнали екстремістськими елементами. Усі громадяни зобов'язані носити одяг виключно в гамі «асфальтовий мікс» та «бурякова депресія».

Дімон особисто розробив мобільний додаток «Доносик-Нюхач». Якщо хтось у сусідньому під'їзді надто радісно вітав сусіда з п'ятницею, штучний інтелект одразу надсилав наряд силовиків у сірих плащах.

Лукаш їздив по країні з інспекціями. Він заходив у дитячі садки, грізно стукав каблуком по підлозі й забирав у малечі повітряні кульки, бо «вони створюють ілюзію легковажності буття». Народ притих. Вулиці спорожніли. Навіть голуби на площах перестали воркувати, перейшовши на скорботне бурчання. Чиновники потирали руки: перемога порядку над хаосом здавалася повною.

Проте вселенський баланс не терпить пустоти. Того тижня на околицю столиці, порушивши всі інструкції та навіть не маючи штампа про проходження екологічного аудиту, прибув Пересувний Цирк Шапіто імені Барона Мюнхгаузена та Веселого Слона.

Вони розгорнули величезний червоно-жовтий наметовий замок прямо на головній площі, навпроти будівлі РКЕСН.

Усередині коїлося жахливе з погляду чиновників свято:

• Дресирований пудель у циліндрі грав на акордеоні «Марш веселих качок».

• Акробати крутили сальто без погодження з міністерством безпеки праці.

• А клоун Бобусь випускав у небо тисячі гелієвих кульок і роздавав дітям цукрову вату, котра своєю солодкістю прямо порушувала статтю 12 Закону про прожитковий мінімум туги.

Народ спочатку остерігся. Люди робили крок до цирку, озираючись на камери спостереження, але запах смаженого попкорну та цитрусових зробив свою справу. Барикади з сірої бюрократії почали тріщати по швах.

У кабінеті РКЕСН загорілася червона тривожна лампочка.

— Вова! Б-біда! — заверещав Дімон, випадаючи з крісла. — Там… там цирк! Люди сміються! Без нашого штампа! Хлопчик з'їв п'ять кульок морозива і тепер показує фокуси з хустинкою!

Володя побліднів. Його брови зсунулися до перенісся так низько, що закрили очі.

— Викликати Росгвардію! ОМОН! Пожежників із брандспойтами та комісію з контролю за надлишковою радістю! — заревів він.

Лукаш уже вибігав на балкон із гучномовцем у руках, готовий зачитати наказ про депортацію посмішок за 101-й кілометр.

Але було вже пізно.

Коли силовики в сірих плащах підійшли до цирку з кийками та протоколами, їх зустрів велетенський фокусник дядько Вася. Він просто витягнув з рукава величезний метровий букет соняхів, засунув одному з капітанів у кишеню і ввімкнув веселу шарманку. Суворий боєць спецназу раптом посміхнувся, зняв шолом, одягнув клоунський ніс і почав жонглювати двома апельсинами.

За ним почали посміхатися інші. Потім перехожі. Потім весь натовп. На площі спалахнув такий потужний вибух людського сміху, що паперові пачки законів про нудьгу підхопило вітром і рознесло по калюжах.

З балкона міністерства спостерігали Володя, Дімон і Лукаш.

Дімон сумно жував позавчорашній пиріжок з маком, який таємно ховав у шухляді. Лукаш розгублено крутив у руках червоний маркер. А Володя мовчки дивився, як веселий слон у блискучій попоні поливає з хобота водою пам'ятник суворому бюрократу.

Закони не спрацювали. Укази розчинилися в звуках циркової музики. А народ вперше за довгі місяці просто жив, дихав і сміявся повними грудьми.