І

27 років я жив у Асгарді, моє життя було прекрасним, я мав усе, що тільки захочу. Та й не дивно, адже я син Локкі і звуть мене Володимир. Хоч я і напівкровка, тобто мати моя проста людина, ну а батько, як ви розумієте, бог, проте я був єдиним і улюбленим сином, найкращим онуком і племінником. Однієї ночі все змінилося, мені довелося все залишити і полетіти на Землю, на рідну планету мами.

Я обходив кордон небезпечним лісом, де живуть різні тварюки. Це було в ніч повного місяця. Знаючи, скільки всякого тут водиться і те, що на патруль ніхто не нападає, я не звернув уваги на шум у кущах. Це була моя фатальна помилка. З кущів вилетів величезний і явно хворий вовк-перевертень, адже у нас з ними мир. Він роздер мені всю спину і вкусив, відбитися я не зміг, спочатку через ефект несподіванки та нападу зі спини, а потім мене вже покинули сили.

Я думав, що помру на тій галявині від втрати крові та больового шоку. Але доля розпорядилася інакше. Через годин п’ять на мені вже все загоїлося. Я відчував міць і силу, тепер я не тільки бог-напівкровка, тепер я ще й перевертень. Ми вчили про таких створінь і я знав, що обернуся тільки в наступну повню.

Я боявся нашкодити своїм родичам: батькові, дядькові та його родині, дідусеві та й взагалі всім мешканцям замку. Я непомітно повернувся додому, зібрав усе необхідне і покинув Асгард. Можна подумати, що я не хвилювався за землян, але перевертні на Землі мають меншу силу та й сховатися там легше.

Я оселився в США, на батьківщина матері, став наглядачем у заповіднику Олімпійський. Мої обернення були залежні як від місяця, так і від емоцій. Варто було мені роздратуватися або щось подібне, як я вже був у вигляді вовка і біг лісом. Я намагався не заводити стосунків, як дружніх, так і любовних. І вчився опановувати свою силу, щоб нікому не зашкодити.

Я напівбог-перевертень, такого ще нічий світ, мабуть, не бачив. Мені не місце ніде світі. Але й вбити мене неможливо. За весь час на Землі я так і не зміг повністю опанувати внутрішнього вовка, а минуло вже 10 років. Так я міг краще його контролювати, та контролювати свої емоції, але все ще міг втратити над усім контроль.

Також я знаю, що приніс багато болю своїм рідним зникненням. Я не знаю, де і як довго мене шукали, але я був певною мірою радий, що залишився не знайденим. Хоча все ж дуже сумував і хотів повернутися. Життя на Землі не таке цікаве, як в Асгарді. Але мені потрібно бути обережним і я захищав рідних від себе, то ж я просто існую. Отримую невеликий оклад наглядача, вистачає, щоб нормально поїсти та одягнутися. А якщо не вистачає на їжу, можу полювати, як вовк. Тому існувати можна, але в якійсь мірі не вистачає тієї розкоші і смачної асгардівської їжі, не вистачає патрулювання та спілкування з різними створіннями й мешканцями інших планет. Земляни такі не цікаві, вони ще скільки не знають, це просто жах. Не дивно, що ми для них боги.

Одного дня, коли прогулювався околицями, я почув, як якісь виродки знущалися з дівчинки.від того, як вона просила зупинитися і як вони з цього регочуть я дуже розлютився і обернувся на вовка. З розмови я зрозумів, що її сім'я їм заборгувала і треба, щоби вона відплатила. Я, не перестаючи ричати, вийшов до них на галявину. На мене наставили кольт. Я, не роздумуючи, кинувся в атаку, мені все одно нічого боятися. Одного хлопця порвав, інші встигли втекти, хоч і поранили мене. Дівчинка сиділа під деревом стиснувшись, боялася мене, але не могла поворухнутися.

Я відбіг у кущі та обернувся назад, коли я прийшов назад дівчина так і сиділа скорчившись під деревом. Я підняв її на руки і відніс у свою хатинку. Там заспокоїв, напоїв та нагодував, залишив в іншій кімнаті, сам зайнявся іншими справами по господарству. Я думав, що вона втече, проте через певний час вона просто підійшла до мне надвір.

Дівчина подякувала мені за порятунок, вона розповіла про те, що з нею сталося. Я запропонував їй залишитися скільки завгодно, і вона погодилася. Її звали Христина. Вона булла значно молодша за мене, дуже красива і надзвичайно розумна. Я не хотів думати про почуття, але вона мені точно подобалася. Я боявся нашкодити дівчині, тому вирішив усе розповісти. Вперше за десять років я з кимось поговорив про себе. Христина вислухала і сказала, що я хороша людина, що вона буде обережною, але йти не хоче. Їй подобалося бути зі мною.

Через місяць ми все ж таки зблизилися, нам було добре разом, ми почали зустрічатися. Я допоміг її сім'ї сплатити борг. Але мене не залишало почуття, що це ще не все. Вони не дадуть мені спокою за вбивство їхнього дружка. І я не схибив.

Через два місяці після порятунку Христини. Ці виродки почали шастати лісом вишукуючи вовка. Але вовків у нас немає. Але вони знайшли не тільки вовка а й мене з Христиною. Ці виродки хотіли розпитати мене, як наглядача парку, де тут вовки, а натрапили на дівчину.

Увечері я повертався додому з крамниці. Будинок був із відчиненими дверима, коли на вулиці вже була зима, а моя дівчина дуже не любила холоду. Я насторожився. Під ганком узяв рушницю і зайшов до хати. Христина була пов'язана, біля її голови було дуло кольта, і ще декілька було спрямовано на мене. Я опустив рушницю і кинув їм під ноги. Хотів обернутися, тоді точно врятував би нас. Але не встиг я щось зробити, як пролунало три постріли. Кулі були зі срібла, що мене дуже здивувало. Я впав знерухомленим, але я знав, що не помру через божу кров. А ці виродки цього не знали. Вони ще й побили мене і, забравши Христину, пішли, весело сміючись. Дурні не знають з ким зв’язалися.

Мені було дуже боляче, але я й уявити не міг, що зараз з Христиною. Я знепритомнів. Через кілька хвилин я прийшов до тями від болю, я мусив встати і врятувати дівчину. Я терплячи весь біль зміг вийняти отруту з тіла і обернувся. Поступово рани будуть загоюватися, я ще буду слабий, але Христині я потрібен більше.

Коли я вибіг на ґанок, побачив чорного пегаса з моїм батьком на спині. Як він знайшов мене? Через стільки років. Але тут я ще й побачив Христину позаду нього на пегасі.