Глава 6

Ми в'їхали в місто. Нас зустріли маленькі, акуратні будиночки вимощені з чогось на кшталт цегли, але радше схоже на каміння. Вони були не великими, але мали доволі охайний вигляд. Будинки оточували невеличкі паркани, котрі використовувалися як предмет декору, аніж щось що перешкоджатиме потрапити на їх ділянку. У дворах були лавки та столи, мабуть, у теплу погоду більшість мешканців все ж таки віддавали перевагу прийомам їжі на свіжому повітрі. Чим далі в'їжджали ми, тим більшими ставали домівки й вже не було тих лавочок, та й паркани ставали вищими могутнішими, деякі навіть були різьбленими і створювали просто неперевершений вигляд. Люди в середині міста, а я думаю що саме туди ми й прямували снували не спішно. Мабуть, вони нікуди не поспішали. 

Окрему увагу я звернула на вбрання місцевого населення. Жінки в принципі як і я були вбрані в сукні. При чому навіть ті більш віддалені мешканки. Так звісно різниця була колосально. По одягу можна було відрізнити чи то звичайна людина, чи то більш заможна. Зміщувався колір, матеріал одягу та й навіть фасон. Коли ми заїхали на головну площу там ми побачили купу дівчат в рюшах ні звісно тут ходили люди в різному вбранні, але все одно ці рюшечки, стразики дуже виділялись на фоні звичайного простого плаття. Чоловіки ж тут менш звертали увагу на вбрання. В основному вони були вдягнуті в сорочку й штані при чому майже всі кого я б тут не побачила, лише в центрі поодиноко снували люди й в піджаках. 

Ми нарешті приїхали і я припинила роздивлятися людей через вікно карети, а поспішно вийшла слідом за Тамілою. 

- Ну ось ми й приїхали. Правда тут чарівно, стільки крамничок де можна купити все що завгодно. - ну стосовно того що тут можна купити все я б так впевнено не казала, звісно цьому місцю було далеко до наших торгових центрів та й кількість людей порівняно з нашими мегаполісами просто мізерна, проте не можна було заперечувати, що воно мало свій шарм, свою атмосферу. 

- Тут дуже самобутньо я б сказала. 

- Так з чого почнемо? Я навіть не знаю, може зі швейної, о я знаю тут одну з найкращих швачок та й бере вона не дуже дорого. Чи може краще з прикрас, хоча ні, мабуть, краще тобі показати магазинчик з всілякими прикольними артефактами. - відчувається, що хтось дуже любить шопінг. Моє ж ставлення до цього дійства було не таке радісне, я і в своєму світі не дуже любила шопінг, а коли виходила брала виключно те що було необхідно.

- Я б почала з артефактів, цікаво подивитися на все це, так би мовити, доторкнутися до магії. А потім я б зайшла до швачки в мене до неї один делікатний запит. 

- Так і який.

- Потім розкажу, а поки показуй дорогу, до артефактної чи як там її. 

- Добре, ходімо. 

Дівчина буда дуже схвильована майбутніми покупками та передчуття шопінгу, я наче теж підхопила її чудовий настрій, бо зараз мала побачити ні що інше, як шматочок магії. Це не могло не хвилювати.

***

Ми попрямували вуличкою вимощеною брущаткою в напрямку магазинів. Першим на нашому шляху був магазинчик з артефактами з кричущою назвою “Магія”. Зайшовши в середину ми побачили прилавки всі заставлені якимись жіночими та чоловічими аксесуарами, якимись незрозумілими предметами, кількість всього в одному доволі маленькому приміщені вражало.

- Дорого вам дня, пані. Бажаєте щось конкретне, чи просто зайшли і хочете вирішити вже тут? 

- Доброго. І те й інше. В мене вийшов з ладу світлячок, хочу придбати новий. - сказала Таміла, і мені теж закортіло придбати той ліхтарик, бо зі світлом тат напряжоночка - А ця молода пані, ще не знає, що хоче придбати. 

- О чудово, в нас великий вибір світлячків, тому давайте я спочатку покажу їх, а потім підемо далі. - Дівчина показувала щось на кшталт нічних світильників, одні просто стояли на поличці вона їх торкалась і вся кімната наповнювалась світлом, інші навіть левітували, що викликало в мене неабиякий подив, створювалося враження, що в кімнаті знаходиться власне маленьке сонечко. Були різні форми від класичного кола чи квадрата то сердечок та хмаринок. Колір світла від них теж був різний жовтий, білий, трошки рожевуватий чи блакитний, одним словом, ліхтарик можна було обрати на будь-який смак і гаманець. 

- Я хочу отой. - сказала Таміла вказуючи на жовте сонечко, котре могло левітувати. Я б теж хотіла мати таке, проте віддати половину грошей які в мене є за сонечко, то марнотратство тому я обрала простенький світильник, так світла від нього було не дуже багато, проте навіть його було достатньо, щоб освітити кімнату для того, щоб зробити якісь завдання чи то просто прочитати книгу. 

- Чи бажають панянки щось ще? 

- Покажіть нам трошки свій асортимент, що у вас взагалі є, а ми подумаємо.

- О ну асортимент в нас величенький. Вас цікавить щось для городу? 

- Ні

- А для перемог у коханні, знайти своє кохання чи ще щось?

- Я вже такий маю, а тобі Аріадно цікаво? - о цим мене Таміла трошки здивувала, артефакт для кохання.

- Ні, ні дякую. 

- Тоді можливо для покращення здоров’я та від хвороб? 

- Ні дякую

- Ще в нас є всілякі обереги там талісмани. Чи можливо вам потрібно щось для навчання?