Глава 4

Не встигла я й половину речей розібрати, по своїм місцям, як у кімнату зайшла Таміла. Час за роботою йде дуже швидко. І я зрозуміла чого мені найбільше не вистачає в цьому світі - годинника. Без нього я дійсно як без рук, а скоро почнеться навчання тому варто придбати ще й будильник.

- То що ходімо? - спитала дівчина зазирнувши в кімнату. 

- Так звісно. Виявилося що в мене речей більше ніж я могла уявити, але це навіть на краще. 

- О постійно так думаю. В мене наче й не має речей, а в шафу ледь усе поміщається. Я не знаю як воно так працює. 

- Це точно магія жіночого гардероба. - ми обидві посміялись й вирушили вечеряти, а я ще й обідати. 

- Ну то що розказуй звідки ти сюди приїхала? З якої родини? Мені так цікаво, ледь дочекалася вечері. 

- Я не з цього світу, і знаю що навіть для вас то здається дивним, але так воно і є.  Родина в мене звичайна. - подив дівчини було не передати словами, вона здивувалась, потім певно поставила під сумнів мої слова, а потім все ж повірила. 

- Але як? У твоєму світі вміють подорожувати таким чином? 

- Ні в ньому взагалі не має магії, а ті хто стверджують зворотне звичайні шарлатани.   

- Тоді як ти сюди потрапила?

- О відповіді на це питання я не знаю. 

- Ні ми звісно знаємо про існування інших світів, але контакту не підтримуємо й наші маги не вміють або не хочуть вміти будувати портали між світами, це вважається дуже небезпечним. Та й взагалі той факт, що ти перенеслась сюди змінює уявлення про наші можливості це просто неймовірно. - Таміла була явно захоплена тим фактом, що я з іншого світу. 

- З тим, що це неймовірно я з тобою повністю погоджуюсь, таке навіть уявити було не можливо, але це трапилось. 

- То, мабуть, ти нічого ще не знаєш. Не переймайся я введу тебе в курс справ цього світу. З іншого світу, як це захопливо та цікаво. Ти ж мені розповіси про свій світ. Я хочу знати все, які  у вас відмінності, що у вас за світ взагалі. Я навіть не мріяла про таку сусідку, як же мені все ж таки пощастило. Треба зайти до пані Катрін й занести їй щось смачненьке за такий подарунок. - мені здається, що Таміла почала розмовляти сама з собою від захвату, що їй так пощастило дізнатися про інший світ.

- Звісно я тобі все розповім, і буду вдячна, якщо і ти мене посвятиш в певні деталі устрою вашого світу. 

- То взагалі не проблема. Треба домовитись, щоб взяти з собою з їдальні щось солоденьке, коли я хвилююсь мені весь час хочеться солодкого. А я сподіваюся ти мені сьогодні все розповіси тому потрібно солодке і по більше. - моя сусідка справжня базікало, і не знаю чому, але мені це дуже подобалося, хоча зазвичай таке мене могло трохи напружувати. Проте ця дівчина на стільки щирі та емоційна, що не хочеться її зупиняти. 

Ми зайшли в їдальню, котра до речі знаходилася в окремому приміщенні й мала просто велетенські розміри, вона навіть в половину не була така велика як в храмі. Проте тут теж було не дуже багато народу, напевно через те, що навчання ще не почалося, а отже більшість студентів ще не прибули. Тому підійшовши до роздачі я швидко вибрала що хочу й чекала поки Таміла не тільки візьме поїсти, але й домовиться, щоб ми взяли з собою щось солоденьке. 

- Пані Каміло ну можна нам буде взяти щось солоденьке, ми ж дівчата. Тим паче ми маємо познайомитись, а як можна знайомитись без солодкого, тим паче ви погляньте на мою сусідку її точно варто відгодувати, можливо саме ваші солодощі врятують нас від голоду, ну, будь ласка. А посуд я завтра обов’язково поверну. 

- Ти можеш вмовити будь-кого Таміла, але посуд поверни завтра в ранці й не пізніше. 

- Добре, дякую. Ви наша рятівниця. Я тоді підійду після того, як завершу. - сказала Таміла й попрямувала до мене. - Взагалі їжу брати звідси до себе не можна, але якщо вміти домовлятись, то все буде нормально, тим паче нормативної заборони не має, це скоріше негласне правило, що їжу можна їсти тут і все.

- Зрозуміло, то мені пощастило, що моя сусідка вміє домовлятися. 

- Ще б пак.

Ми швиденько повечеряли, взяли просто купу солодкого і якщо чесно я не знаю як ми все це з'їмо. По дорозі назад я максимально намагалася запам’ятати маршрут, бо думаю що мені не раз доведеться блукати тут самостійно, тому краще одразу все запам’ятати, а через те, що в мене з топографією не все добре то хоча б спробувати запам’ятати було б не погано.    

- Так давай вмощуйся по зручніше, завтра розбереш свої речі, я хочу послухати твою історію. - сказала Таміла, щойно ми зайшли до кімнати. 

- Добре.- я посміхнулася від її нетерплячості й цікавості. - Ну з чого розпочати в моєму світі не має монархії. 

- Чого не має? 

- Ну в нас не має короля, замість нього є уряд та президент якого обирає народ. Хоча королі теж є, але їх мало і в більшості вони нічого не вирішують.

- Серйозно, як це не має короля я навіть не можу цього уявити. А якщо якась загроза чи то війна хто поведе людей. 

- Президент. Його обирають і він на посаді певний термін. 

- А ще чим відрізняється? 

- Ну в нас не має пегасів, щоб літати на них, але є літаки в них поміщається велика кількість людей, а також вертольоти для двох-чотирьох. - Так ми пробазікали весь вечір, здається я відповіла майже на всі питання й розповіла на стільки багато, що в мене навіть  боліла щелепа. Мабуть, я дуже давно так довго ні з ким не розмовляла, відчуття були просто захопливі.