19.2

- Рій, молодець! Меч добре тримаєш, а от сокиру та лук треба повчитися, а ще підкачати руки. Підійди до Яника, він гарно сокирою махає, хай потренує тебе, а я поки тут з тим нещастям розберуся. 

- Добре. - Відповів задуманий Рій та пішов в сторону командира.

 Я так розізлилася, чого це я нещастя? Ну не вмію я битися на мечах той що? Не саме головне вміння для життя. 

- Чого дуєшся? - З лукавою посмішкою промовив Трей.

- А нічого було мене нещастям називати. Наче ти з першого разу зумів мечем володіти?! - Катаріна не стримувала своїх емоцій. Образа її розпирала, як наслідок вона зщурила очі, погляд став трішки з під лоба, брови вигнулись в красиві хвилясті лінії. Зжаті в тонку лінію губи від напруження трохи синіли. Все тіло дівчини було через чур напружене, навіть ритм дихання був шаленим. Катаріна схрестила руки, як останній штрих до образу ображеної дівиці. Вона давала Трею зрозуміти, що ставлення, як до нікчеми її сильно ображає, а головне - його чекає розплата. 

- Не зміг. - Хлопець не очікував, що Катаріна може бути така розсерджена, вперше він бачив її сердитою. В його голові промайнуло питання: “Невже дівчина така ранима?”. Хоча яка вона людина він так ніколи й не намагався дізнатися.

- Що не зміг? - Автоматом буркнула Катя.

  Катаріні вже було все одно, що хлопець казав, її глушило бажання виплеснути негативні емоції. Вона вже давно хотіла, та не мала, як та на кого вилити всі свої переживання. Той страх, сумніви, сум, відчай, що кружляли над дівчиною з моменту появи на землях Айє. Перші пару тижнів Катя майже щодня плакала перед сном, а ще частіше у вісні. Згодом дівчина прийняла рішення, що коли вона вже має другий шанс на життя, то зобов'язана ним скористатися на всі сто відсотків. Катя зібрала всю свою силу волі в кулак та рішуче заборонила собі розкисати, регулярно старалася присікати ще в зародку усі зрадницькі думки. Вона навіть намагалася усіма силами стати іншою, значно кращою. Вона намагалася стати тою Катаріною, в чиє тіло ввійшла, але  стрес, хоч й прихований все ж залишився, як і переживання за батьків. Ще не всі сльози вона виплакала, ще не все прийняла, ще не з всім може справитись, ще не до кінця попрощалась з колишнім життям, ще не відпустила те тепло, що давали їй рідні, хоч їх вже давно немає поруч неї. У цей момент з очей Катаріни бризнули сльози, вони густо й стрімко потекли, наче шалений водоспад. 

 Трей застиг на місці, він вперше бачив чиїсь сльози за дуже довгий час. Ні, не так, він вперше бачив такі щирі, наповнені емоціями та силою сльози. До того він бачив лише, як щиро плакала його мати - Трада. Катаріна чимось нагадувала її. Вони обоє потребують любові та турботи. Трей нагадав собі, як мама страждала через відсутність очікуваного тепла від свого чоловіка. Згадав, як вона прийняла рішення розстатись з батьком Трея, як не хотіла залишати свого тоді єдиного синочка, але у жінки не було вибору. Згадав, як йому самому було важко без мами, без її підтримки, без розмов перед сном, без ранкових планів, без їхніх обіймів та маминого поцілунку у лоб. Саме через відсутність сімейного тепла в стосунках, як з батьком, так і з братами, Трей завжди відчував у собі холод. Він звик ще з дитинства, що сам по собі, хоча його брати були такими ж самотніми. Всі діти Дешира швидко втрачали контакт з матерями. Хоча в кожного вона жива, але через байдужість та егоїзм їх чоловіка, жінкам доводилось розривати шлюбні контракти та починати будувати сімейне гніздечко заново. З часом матері все більше забували про своїх первістків, все рідше навідували, а народивши нових дітей й зовсім припиняли спілкування. В цей момент він сам був готовий заплакати з відчаю, але не зміг. Чого тепер уже плакати? Пройшло надто багато часу. Він розумів, що не в змозі змінити минуле, але у свою сім’ю він може принести любов та турботу. Ця мить стала доленосною для Трея, він чітко усвідомив потребу обміну почуттями та бажання створити таку бажану сім’ю, сім'ю, що буде протилежна тої в котрій він виріс. Хлопець наче зняв з себе кокон байдужості, так тепер це буде зовсім інша людина.

- Мечем з першого разу опанувати у мене не вдалося, на це вміння пішли роки. - Трей вперше за довгий час дружньо відповів Катаріні. До того була лиш байдужість чи жарти, сказані з кам'яним виразом обличчя  Але хлопець все ще не до кінця готовий ділиться теплом, плюс Катаріна не та з ким він би хотів бути відкритим. Марі, мила Марі вже давно заполонила його серце.

 Хлопець бачив, що його співрозмовниця кипить від люті, та йому так не хотілось отих дівочих криків та сліз, що йшли за ними слідом… Колись він уже їх надивився. Хлопець згадав сварки його батька з його матір'ю та іншими його жінками. Тоді йому, маленькому було жаль свою матір, але зараз він схилявся до думки, що жінки все сильно перебільшують, підіймають сварку на пустому місці. І знову думки про Марі, серце хлопця забилось шалено. Марі для нього здається зовсім іншою. Трея полонили її зваженість, сміливість, працьовитість, витримка навіть у дуже складних ситуаціях. Він міг навести декілька прикладів, коли інші могли б розгубитися, а його Марі без допомоги вже владнала. У ній було те, що бракує йому.

- А від мене вимагаєш за перший урок. - Пробурмотала на підвищених тонах Катя, цим самим прогнавши спогади Трея.

- Заспокойся! - “Ох, ще цих істерик мені бракувало” з цією думкою хлопець сам починав закипати, але вчасно зупинився. Через декілька секунд Трей промовив, на його думку кращу фразу для цієї ситуації. - Повір мене ще жорсткіше муштрували. Мене навчав батько, а його принцип: “Мої сини мають бути найкращими у всьому”. 

- Це схоже на нього. 

 Почувши зізнання Трея, мені стало трішки легше, злість почала відступати. Отже, він не конкретно мені планку завищує, а його просто так навчали. Після цієї думки уся моя злість в мить зникла, наче і не було. Немає жодного сенсу злитись на людину, яка не розуміє, що чинить не так. Він вважає, що діє правильно, бо його так навчали. Король Дешир достатньо суворий навіть зі мною, а до синів він насправді значно жорсткіше ставиться. Мені стало щиро жаль Трея. Мені здається, що йому бракує батьківської любові.