18.1

  Сну наче не було. Я лишень закрила очі на пару хвилин, як  чую чийсь бас.

-Підйом! Давай, давай. Вставай!

 Ледь змогла відкрити очі, одразу очманівши. Наді мною стояв Трей. Мої очі вмить розкрились на максимум. От, що він тут робить? Чого він стоїть над моїм ліжком і скалить зуби? Жодних думок, чистий шок.

 І тут ще й заходить, як на зло Марі . Побачивши в моїй кімнаті, та ще й біля ліжка Трея, в неї такий ж шокований вираз обличчя. Далі її погляд перейшов на мене. А я до свого сорому лежу з відкритими ногами. Ну не спиться мені спокійно, постійно ковдра з подушкою на протязі ночі по всьому ліжку курсують разом зі мною. Та зараз не про них. Навіть думати не хочу, що подумала Марі. Її очі вже набралися сліз, а сама дівчина вибігла з кімнати. Думаю Трей теж це побачив, за мить побіг за нею з словами:

-Марі, стій! Стій, це не те, що ти подумала. Я лише прийшов щоб забрати її на тренування. Батько наказав навчити Катаріну бойовим мистецтвам.

 Трей повторив ці ж слова, наздогнавши в коридорі Марі. Тримаючи дівчину  в обіймах, він щось тривожно розглядав в її обличчі. Марі аналогічно вдивлялася в очі хлопця. Добре, що він її наздогнав. Як незручно вийшло... Нізащо не хочу ставати причиною сварок Марі і Трея. Їм і так не легко, вони так довго йдуть один до одного.. 

 На цих думках я припинила стежити за ними, із-за своїх дверей та пішла в ванну. Дивно але втоми тіло не відчувало, лише подавлений стан психіки. Цікаво скільки мені вдалося поспати? Коли ми закінчили розмовляти з королем Деширом, був вечір але на вечерю нас ще не кликали. Про нас забули чи ми закінчили розмовляти ще до неї? Я так сильно була в своїх думках, що навіть не дивилася у вікно.

 Вже три - чотири хвилини, я почувала себе гармонійно. Тіло починало розслаблятися, залишки стресу поступово йшли геть. Бажання набрати ванну було вірне, треба частіше слухати себе. Звичайним швидким вмиванням, як я роблю щодня, завдяки аналогу душу, результату б не було.  Я лежу в повній ванні теплої води, наповненої різноманітної величини бульбашками, а ще запах якоїсь рідини. Навіть не знаю, як його описати. Пахощі нагадували водночас: різдвяні апельсини в перемішку з хвоєю, коли ті простояли в домі ніч. Це один з моїх найулюбленіших запахів. Запах Різдва. Одразу ж згадала, як ми кожного року, ще на початку грудня купували велику та пишну ялинку, смереку або сосну та всі разом прикрашали її. Ніколи не забуду цей запах, він наповнював кожен куточок дому. Кожного разу ми викладали на підвіконники, а ще навколо ялинки багато мандаринок. Я часто шкірки від ник клала на батарею, щоб запах цитрусових стояв ще сильніший. А ще тато мене навчив чистити шкірки , підсушувати, а потім класти їх в чорний чай. Мама ж мала свою думку щодо ідеального Різдвяного чаю. Казала, що мандаринки треба нарізати, як лимон і саме кружечок кидати в трішки гарячий напиток. Я любила обидва варіанти. 

 З спогадів мене витягнула Марі. Вона винувато стояла переді мною. Щоб більше таке не повторилось, я вирішила зробити докірливий погляд, від цього моя подруга ще більше почервоніла.

-Я б ніколи такого не зробила. -Заговорила Катя.

-Я знаю. - Опустивши голову, відповіла Марі. Після того, як Трей все пояснив їй було соромно за свої думки. 

-Марі, ти моя найкраща подруга. Ти та єдина людина, кому я можу тут відкрити свою душу. Я хочу сказати, що ти мені дуже дорога і я б ніколи. Ніколи так не вчинила з тобою, тим більше знаючи, як тобі дорогий Трей. Я сама була здивована, що він в моїй кімнаті. А щодо ніг, то я просто завжди товчуся  увісні, тому вони і не були накриті. 

-Я знаю, не раз таке вже бачила. - Відповіла Марі, посміхнувшись. - Дякую тобі! Ти мені теж дорога!  Чесно, дуже дорога!   

На цих словах Марі підбігла до Катаріни, та обійняла її. Дівчата були обої в піні та дуже веселі.