16.4

 Після того, як король Дешир закінчив свою розповідь, він сів у крісло навпроти дівчини. Зачаївшись в кутку кабінета, почав спостерігати за  мімікою слухачки. Всі емоції так яскраво проявлялися під час її роздумів, що було дуже цікаво дивитись на дівчину. Він дуже злякався, коли їй стало погано, дав  еліксир бадьорості. Випивши його, за пару секунд Катаріні стало помітно краще. Але вона далі страшенно хмурилась, було помітно, що сказане її тривожить: моментами лякає, моментами співчуває.

 На думку короля Дешира, він дав достатньо часу на адаптацію в палаці та зізнання у всьому але дівчина мовчала, все краще граючи роль гості. Що більше минало часу, то більше він схилявся до думки, що має взяти все в свої руки. Ця розмова мала побудувати міст довіри між ними, та знову доводиться чекати. Цього разу Дешир готовий був чекати ще довго, все змінилось, як тільки він побачив іскорки чогось незвіданого але рішучого в очах Катаріни. Він зрозумів, що все вдалося. Щоб закріпити результат знову взявся переконувати.

-Дівчинко, я хочу допомогти тобі, лише довірся мені.

 Його слова були такими щирими. Їх тепло та його емоції пробили в моєму щиті з недовіри і страху  велетенську діру. І я наважилась. Думаю гірше не буде, дуже на це сподіваюсь. А ще мені хотілось йому вірити… Так, саме він та людина котрій я більше всього довіряю в цьому світі. Все частіше я ловлю себе на цій думці. 

-Я Катя. - дуже невпевнено з прихованим страхом в голосі відповіла дівчина.

-Дякую! Дякую, що довірилась мені! Знаю, це рішення далося тобі важко але я докладу зусиль щоб допомогти тобі. 

 Від короля полилась ще більша порція тепла, на мить здалось, що я вдома. Саме від батьків я відчувала завжди таке тепло.

-Що відбулося перед тим, як ти потрапила в палац?

-В цьому світі чи моєму?

-Давай все з спочатку, коли потрапила в цей світ.

-Все почалося з яскравого світла, зненацька  я наче прокинулась. Їхала у кареті, нас переслідували, почали стріляти стрілами. В чоловіка, що керував каретою влучила чергова стріла, тож він зупинився та наказав  бігти в ліс. Я це і зробила. Коли майже перетнула межі лісу, в мене влучила стріла. А ще навколо мене засвітився такий ж  фіолетовий вогонь, як в камені істини, коли капнули краплину моєї  крові. Далі прокинулась в кімнаті.

 Чоловік видихнув з полекшенням. Йому пощастило, що дівчина вирішила відкритись. Уважно слухаючи розповідь, як вона опинилась в світі Айє, королю стало все зрозуміло, він одразу почав розяснювати побачине Каті.

- Цей вогонь це колір твоєї початкової магії, магії захисту та киринку кам’яними стражами. Коли ти вперше ступила на землю Айє, в тебе відбулась активація магічних сил, іншими словами магія, що спала в тобі пробудилась. Стріли могли бути смертельно отруйними, тому ти і знепритомніла. Таке буває коли занадто сильна магія ранить. Коли ми спимо, значно швидше відновлюються всі процеси та тканини, тому ти довго спала. Також коли ти активувала свою силу, то розбудила кам’яних големів, стражів про котрих я щойно казав. Вони лежали в землі, як звичайні  гори поки на першій грані не було хранителя, лише ти можеш ними керувати. Те, що саме вони першими визнали тебе, як володарку, свідчить, що в тобі велика сила, значно більша ніж буває в молодих хранителів. Це і не дивно, ти остання з роду Айєстоун. Твій дідусь теж був дуже могутнім. Він був моїм учителем та наставником. 

-Розкажіть мені про нього. 

Мені так захотілось дізнатись про дідуся. І відчуття такі рідні. Відчуваю, як в мені відкликається Катаріна. Вірніше інша я.

-Звісно! Якщо дозволиш трішки пізніше, ще маю декілька запитань.

Ми успіхнулись один одному.

-А, що було до перенесення сюди?

-Точно не знаю але здається мене збила машина.

-Машина? Що це? 

-Це як карета але без коней, вона сама по собі їде.

-А, то в нас таке є. 

-Є? -заінтриговано викрикнула Катя.

-Звісно. На землях третьої грані живе безліч магів повітря, то їх карети літають, це дуже зручно.  На цих територіях по іншому неможливо, ця грань складається з островів, що висять в повітрі. На кожному своє поселення або палац. 

-Острови в повітрі? Хочу це побачити! - з великим захватом вимовила замріяна дівчина.

-Побачиш! - відповів чоловік,  задоволений реакцією співрозмовниці.

Моя фантазія швидко почала малювати ці чудо острови. Ох і хочеться побачити їх… Як же мені пощастило сюди потрапити… Я вже почала малювати в голові картину подорожей, як глянула на камінь істині та згадала чому повернулась в кабінет, заради до нього. 

-Можете мені допомогти?

-В чому?

-Я хочу дізнатись, як мої батьки. Ті, що залишились  в іншому світі.