Катя.
Підходячи до своєї кімнати я була виснажена але водночас збуджена. Стільки нового дізналась перебуваючи тут. Казка краща за мрію. Така рада, що в мене є магічна сила. Завжди про ню мріяла. Я маг, як же це круто… Хочу пошвидше стати першокласним магом. Мені дуже подобається навчатись тут. Це не в приклад цікавіше за університет.
Університет. Щойно згадала за нього і подумала про батьків. Як я можу забувати про них... Так, тут цікаво але мої рідні. Як вони там? Я жахлива донька. Як я хочу дізнатись, як вони…
Дівчина сповільнила крок, спина ледь помітно згорбатилась, голова зовсім опустилась, а по щокам пробігли сльози.
-Камінь істини!
Вигукнула дівчина вирішення своїх проблем. Очі загорілись надією, а ноги розвернувшись йшли так швидко, що майже бігли.
-Зараз я все дізнаюсь! Чому одразу про нього не подумала?
Я наче навіжена забігла в кабінет короля, повністю забувши постукати, та нікого не було. Де він? Шафа. Де ж дверка з якої він дістав камінь істини. Пробую відкрити але жодна з дверцят не піддається. На столі був якийсь ключ. Тільки взяла його в руки, як чую:
-Щось шукаєш Катаріно?
Стало так соромно, що аж сильно захотілось зникнути. Що він міг подумати… Але згадавши про батьків з’явилась рішучість.
-Так, камінь істини.
-Що ти хочеш з ним зробити?
От тут я впала в ступор. Йому ж не розкажеш… Та і які наслідки це все матиме. Що придумати?
-Дещо хочу побачити.
-Що саме?
-Вибачте але я не можу вам сказати. Це особисте.
-Зрозуміло.
Король Дешир зняв ключ, що висів в повітрі поруч шафи. Він відкрив одну з дверцят та залишив ключ всередині.
І як я могла не побачити ключ. Мій погляд явно передав подив, тож король сказав:
-Ти можеш користуватись ним коли захочеш але лише для себе. Ні для кого іншого, це важливо. І не винось його. Камінь ваша сімейна реліквія, в важкі часи він служить як дуже сильний артефакт захисту. Якщо він потрапить не в ті руки або зникне з палацу, то безпека жителів буде під загрозою.
-Я берегтиму його!
-Сподіваюсь на це. Отже щоб побачити те, що хочеш приклади руку до каменю, закрий очі і подумай про те, що цікаво. Якщо щось не зрозумієш звертайся.
-Дякую!
-І Катаріна, не розповідай нікому, що бачиш. А краще всього взагалі про камінь. Про нього ніхто не має знати.
-Добре.
-Це серйозніше ніж ти думаєш.
З цими словами чоловік покинув свій кабінет.
Слова короля Дешира мене налякали. Невже цей камінь настільки важливий? Так, в моєму світі йому б не було ціни але ж тут магія на кожному кроці. Гаразд треба робити, що задумала.
Я доторкнулась рукою до каменю, він засвітився жовтим. Закрила очі і уявляю перед очима батьків. Від емоцій потекла одинока сльоза. В думках промовляю: “Хочу побачити, що з моїми батьками”. Нічого не відбувається. Зосереджуюся. Повторяю прохання. Нічого. Чому? Що не так?
-Кров! - розгублено і водночас зконцентровано викрикує Катя.
Хаотично шукаю чим можна проколоти руку.
-Не бійся просити допомогу. Я хочу бути тобі другом. - прозвучали слова короля, що вибили Катю остаточно з колії.
Поруч мене стоїть король Дешир. Його очі такі втомлені, наче всі тягарі світу на його плечах, саме ж тіло стоїть рівно, гордовито. Так і не скажеш, що цей могутній чоловік далеко не молодий, маючи таких дорослих синів.
-У мене не виходить.
З сльозами в голосі, засмучено промовляю я.
-Що ти хочеш побачити?
-Батьків.
-Що саме?
Я опустила очі до низу, дивлюся в підлогу. І до мені дійшло... Тут батьки Катаріни померли. Якщо камінь мені і покаже, то її батьків. Може тому він мені і не показував?
-Як тебе звали?
Я витріщила очі.
Король Дешир же уважно дивився на мене.
-Не бійся. Я все знаю. Розповідай.
#11099 в Любовні романи
#2424 в Любовне фентезі
#2733 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 23.04.2020