13

Солодкі спогади короля Дешира. 

 Подивившись на фреску, де  двоє чоловіків весело сміються, для мене час наче повернувся назад. Я згадав, як мені було добре тут. Цей палац колись був мені рідніше власного дому. Згадав,  як саме нас з наставником малювали на цій фресці. Художник тоді з всіх сил стримувався щоб не облаяти нас, ми  безсоромно займались балаканиною, а йому ж треба концентрація в одній позі. Цей день один з моїх найкращих спогадів,  нам було по сімейному затишно та дуже радісно.

 Це був День Світла - наше найбільше та найпотрібніше свято . Сто одинадцятий  день в році. День, коли всі клопоти відходять на другий план. Сфера, що захищає наш світ стає особливою саме на Землях  Айє. З першої години ночі,  рівно на добу. Вона починає світиться яскраво-золотим кольором, все навколо наповнюється магічним світлю З перших хвилин першої години нової доби, темрява  ночі різко зникає. В День Світла з неба спускаються крихітні іскорки, заповнюючи собою все навколо. Іскорки входять в кожну частинку: в будинки, в дерева, в водойми. Іскорки проходять через стіни, наповнюючи енергією неживі предмети, в талісмани, навіть в ті, що заховані глибоко під землею, в саму землю, в  грані, посилюючи їх. Всі хто перебуває в цю добу на наших землях, заряджаються енергією світла та благополуччя, енергією самого життя. В День Світла відбувається рідкісний обмін енергіями нашого всесвіту з іншими. Ніхто досі не знає чому так відбувається. Сто одинадцятий день дає настільки сильну енергію, що можна оживити давно покинувших землі магів чи істот, при умові, що вони хочуть повернутися. Можна зняти прокляття чи зцілитися. Діти, що були зачаті під час водоспаду енергій стають найсильнішими магами, також саме в цей день народжуються хранителі.

 Ми куштували полунично-грушковий пиріг, запиваючи персиковим вином, улюблені ласощі мого наставника.  Саме починали святкувати дві тисячі сорок сьомий день народження. Гості поки не зібрались. Головне святкування з гостями розпочнеться після обіду.  Хтось надіслав в якості подарунка найкращого художника з повітряних земель. Бідолаха старанно намагався нас зобразити на одній з стін гостьового кабінету у фресці. Наставник розповідав веселі пригоди з його юності, а я сміявся без перестанку. В цей день я не тямив себе від щастя, мене остаточно прийняли, довіряють та пишаються.  Наставник навіть напередодні покликав мене разом з ним зустрічати гостей. Та найбільше мене вразило, що з кожним з гостей мене  знайомили з словами " -це мій найкращий учень".

 Декілька років до того, навчаючись в школі магічних мистецтв я познайомився з першим в моєму житті хранителем грані - Лестратом Айєстоун. Він прийшов до нас в школу, на відкриту лекцію щоб розповісти, як важливо старанно вивчати предмети. Наводив повчальні приклади з свого життя. Як через старанність зміг стати кращим з кращих магів, отримати ступінь  вищого мага природи та стати захистиком першої грані. Я жадібно поглинав кожне його слово. Добре пам’ятаю той момент. В раз всі пустощі зникли з моєї голови, твердо вирішив, що хочу стати вищим магом, як мій герой. 

 Спочатку всі не могли повірити, що жартівник та хуліган кардинально змінився. Я старанно перечитував по декілька раз усі книжки, до пізна тренувався, а ще з того дня я не пропустив жодного уроку. Вчителі вважали, що  скоро здамся але я лише набирав оберти. Тож досить скоро вони самі взялись допомагати мені. Я отримував книги, які мав би вивчати з однокласниками лише в майбутньому, зі мною практикувалися більшість вчителів, засиджуючись до пізна, навіть спеціально для мене запрошували до школи інших магів для лекцій. Ці перші роки зробили мене цілеспрямованим та впевненим.

 Саме завдяки моїм зусиллям, вчителі разом з директором написали Лестрату Айєстоуну прохання бути моїм наставником. Дізнався про це абсолютно несподівано.  Я йшов разом з своїм учителем побутової магії, що був завідуючим нашого класу. Щойно ми підійшли до дверей, вони самі відчинились, ми з учителем пройшли в середину кабінету. І тут я побачив, що з директором на кріслах сидить він… Мій герой! Лестрат піднявся, підійшов близько, суворо подивившись мені в очі. Його погляд був такий проникливий. На мить я злякався але саме бути кращим з кращих моя мрія. Ця мрія дала мені сили вистояти. Мабуть моя рішучість була помітна, бо погляд Лестрата став добрішим. Він простягнув мені руку з словами: “-Для мене честь навчати  такого цілеспрямованого учня”. Це була найкраща похвала, про яку я навіть не мріяв. Серце вистрибувало з грудей, відчував себе пречудово. Мене обрав в учні  один з найкращих магів Земель Айє, вищий маг природи, хранитель грані, мій герой...  Про таку можливість мріють абсолютно усі! 

 Йшли роки, наставник поступово ставав мені другом, а я йому. Він брав мене з собою  всюди, частенько дозволяв проявити себе: вирішити  різноманітні важкі питання, навіть бої часто дозволяв самому проводити, лише спостерігаючи за мною. Наставник був впевненим, що я впораюсь. Він  сильно вірив в мене. І я старався для нього...

Єдине, що мені заборонив - це боротись за Вітану, коли та хотіла піти...