5

- Ви гарно відпочили? Я Марінелла, король Дешир назначив мене вашою особистою покоївкою.

 З дружелюбною посмішкою на обличчі, стояла над ліжком красива дівчина, шістнадцяти років. В неї було темно русе волосся, що крутилось на багато дрібних локонів. Обличчя прикрашало трішки веснянок, непомітні блідо-рожеві губи. А окрасою були темно голубі, майже сині очі. Одяг в неї був звичайний, без прикрас. Довге помаранчеве плаття приталене, схоже на середньовічне, але без криноліна. Рукави теж були довгі та приталені. розширювались лише зверху, нагадуючи рукав ліхтарик.

- Дякую, не потрібно. Я все можу сама.

 Різко і суворо відповіла Катя. Було помітно, що дівчину це засмутило, але вона не промовила ні слова, лише опустила голову вниз і була готова піти.

- Марінелло, вибачте та дякую. Я залюбки скористаюсь вашою допомогою.

 Катя не звикла до служниць. Батьки навчили її бути самостійною. Але дівчину стало жаль. А головне інформація про цей світ потрібна.

- Можете називати мене просто Марі.

 З ще більшою добро зичністю відповіла дівчина. Простягнувши не зрозуміло звідки кубок з коричневою рідиною, що пахла малиною.

- Випийте, будь ласка. Лікар Квакнес наказав, щоранку давати вам цю настойку для укріплення здоров’я.

- Квакнес?

 Все, що я змогла відповісти. Не одразу згадала, що мова йде про зеленого який схожий на жабу. Лікар Квакнес.

- Він один з найкращим лікарів, тож настойка вам обов’язково допоможе. А за кілька днів він вас особисто навідає.

- А цей лікар всіх тут лікує?

- Звісно ні панно, знаменитий Квакнес лікує лише королівську родину та дуже заможних вельмож.

- Більше не називай мене пані. Катя, просто Катя.

- Катя? Але ж ви панна Катаріна!? І як я смію… Король б не потерпів такої зухвалості.

 Ой, ляпа… Тут я Катаріна.

- Катя це скорочено. Називай мене так коли ми наодинці, гаразд Марі?

- Так, панно.

- І жодних панн, Катя!

- Добре, Катя.

 Марі розцвіла посмішкою. Дівчина була такою радісною, що була готова зробити все, що завгодно за таку порцію любові та поваги.

- Катю, я принесла тобі сніданок.

 Дівчина поставила тацю з ніжками в ліжко, де досі валялася Катя, не відійшовши від сну.

- Ти вже снідала?

- Ще не встигла, розносила сніданки членам сім’ї.

 Марі ошелешило питання. Дівчина застидалася і потупила поглядом в підлогу.

- То давай зі мною! Їжі тут забагато для мене одної.

- Ні, що ви панно, я не смію.

 Запротестувала дівчина. Зіткнувшись з осудливим поглядом здається нової подруги внутрішньо посміхнулась та погодилась.

 Дівчата поснідали, Марі весело розповідала все про палац і його жителів. Опісля забрала тацю і пішла на кухню.

 Вперше після смерті матері Марі було так добре. Вона була дуже вдячна Каті за доброту і дуже сподівалася, що вони стануть подругами.