15.4

Коли генерал запустив руку під мою спідницю я все ж таки спробувала вдарити його ногою, за що отримала новий удар під ребра.

- Не хвилюйся, - прошипів герцог. - Твоє тіло це останнє, що мене цікавить. Мені гидко торкатися тебе після того, як ти побувала під Гунарами.

З цими словами Оттавіо дістав зв'язку ключів від таємних ходів і штовхнув мене до одного з коридорів. Затиснув рота рукою, притиснувши до свого боку, полоскотав ребра кінчиком кинджала, пообіцявши на вухо:

- Надумаєш смикатися і я почну тебе різати прямо тут.

Ішла коридором, намагаючись зрозуміти, що мені слід робити. Силою зрівнятися з Оттавіо я не зможу. Я майже вдвічі легша за нього. Тим паче він воїн, а я лише...

Щільно стиснула щелепи, не бажаючи визнавати себе безсилою жінкою. У цей момент десь у свідомості заворушилася думка про те, що я певною мірою справді тішуся падінню Ольдовії.

Гунари перебували в одній із гостинних. Торгнір говорив мілаїрською. Здається, намагався переконати Асгейра поділити територію Валуа. Болдр напівлежав на дивані без особливого інтересу спостерігаючи за братами. Король і другий принц вже були готові до від'їзду, зовні на них уже чекали споряджені карети. У кімнаті, крім братів, нікого не було, навіть варта залишилася за дверима.

Коли Оттавіо виштовхнув мене з коридору, а потім сам ступив слідом, пролунав обурений голос монарха.

- Я ж наказав не заходити!

Чоловіки обернулися та застигли. Болдр повільно сів рівно на дивані, ошелешено переводячи погляд жовтих очей з мене на ольдовійського генерала.

- Пусти її, Оттавіо! - Видихнув Асгейр.

- Радий бачити тебе, хлопче, - у голосі генерала чулася зла усмішка. Він сильніше притис мене до себе, як щит. Було прикро, що саме я зараз стала причиною того, що мілаїрський маршал розгублено завмер на місці, здатний лише обдарувати свого ворога поглядом сповненим ненависті. - Давно не бачились, ти встиг повернути собі форму. Невже ти навіть не хочеш поговорити зі мною?

Лезо біля мого горла смикнулося, змусивши мене здригнутися. Асгейр це помітив, та щільно стиснув губи, подивившись мені у вічі. Він намагався придумати як вчинити, але ворухнутись навіть не пробував.

А ось Болдр поволі встав на ноги, насторожено придивився до генерала. Оттавіо теж не збирався просто стояти на місці, він підштовхнув мене вперед, підходячи ближче до Гунарів, ніби хотів продемонструвати їм свою здобич, або забезпечити найкращий вид на моє вбивство.

- У тебе є шанс уникнути смерті, - несподівано спокійно заговорив Торгнір. Він хмурився, дивлячись на Оттавіо з гидливістю: - Відпусти дівчину і я помилую тебе. Не дозволю навіть Білому Катові звести з тобою рахунки. Але якщо вб'єш її, то тікати не буде куди.

Герцог де Фіцваль саркастично пирхнув:

- Помилування? Це було б навіть привабливо, якби це запропонувала не та людина, яка вбила свого батька заради влади. Я йшов сюди не по помилування, а за тим, щоб знищити Асгейра.

- Я правильно розумію, що ти збираєшся вбити це дівчисько, щоб подратувати мого брата? - раптом спантеличено уточнив Болдр, присуваючись ближче до Оттавіо. Мені не треба було бачити обличчя генерала, щоб передбачити, що він зневажливо скривився, побачивши худорляву довгу постать другого принца. Де Фіцваль цінував силу, військове мистецтво, якому присвятив усе своє життя. Боягузливий другий принц викликав у ньому, швидше за все, жалість чи роздратування. По його рухах стало зрозуміло, що Оттавіо побоюється короля і маршала, але ніяк не простого дивака. Але при цьому генерал сильніше натиснув кинджалом на мою шию, змусивши вище підняти голову і затамувати подих. Болдр примирливо посміхнувся: - Тихіше, тихіше, бо заріжеш її раніше часу. Я беззбройний, дивись.

- Такі, як ти не гідні брати в руки меч, - Оттавіо трохи змістився, повертаючись так, щоб одночасно бачити трьох братів.

- Я ніколи й не прагнув цього, - обурився Болдр, наче його звинуватили в чомусь ганебному. Він зробив новий крок до генерала, демонструючи йому відкриті долоні: — Зброя, бійки, смерть — це не мій метод. Я волію домовлятися. Оттавіо, чого ви хочете?

- Болдр, стій на місці! — наказав Асгейр крізь зуби. Оттавіо відреагував на прості слова маршала набагато емоційніше, ніж на наближення другого принца. Генерал чудово знав, хто в цій кімнаті справді становить для нього загрозу.

Або він лише хотів думати, що знає.

Але все ж лезо розпороло мою шкіру. Ще одна неглибока подряпина защипала, і я мимоволі скривилася. З горла Асгейра вирвався хрипкий рик.

- Брате, контролюй свої емоції! - присоромив молодшого Болдр, опинившись на відстані витягнутої руки від Оттавіо. Торгнір зміряв задумливим поглядом спочатку мене, потім родича і примружився.

- Справді, Асгейре, ми маємо вислухати Оттавіо.

- То чого ви хочете, генерале? - Болдр, ніби спілкувався зі старим другом, простягнув руку вперед і поклав її на плече генералу. Оттавіо гидливо смикнув плечем і огризнувся:

- Не смій мене торкатися!

- О, як скажете! - другий принц цілком щиро відсмикнув руки та відсахнувся, а потім глянув на мене і... підморгнув?

Тим часом Оттавіо обернувся до Асгейра: