10. Бунт у Валуа

З першими променями сонця в покої постукали.

Я вже сиділа у сукні та закінчувала легку зачіску. Через брак шпильок або інших приладь, я заплела два найпростіші колоски.

- Світлий лорде! - я впізнала стурбований голос Фолкора, що звучав з коридору. Слідом за цим я почула, як на ноги підскочив Асгейр. Він швидко пройшов до дверей і відімкнув їх. Я напружилася і прислухалася. Всередину маршал свого наближеного не впустив.

- Асгейре, все гаразд? – змогла розібрати я. – Констебль вимагає відпустити герцогиню. Він прагнув сам потрапити сюди. Насилу його зупинили, але жителі палацу налаштовані ворожо.

Я здригнулася і навіть затамувала подих. Що вони зробили із Назаріо?

- Герцогиня спуститься зі мною до сніданку.

- Асгейре, що...

- Все потім! - обірвав воїна принц і зачинив двері, провернувши ключ у замку. Потім пролунали кроки, що означали наближення чоловіка до спальні. Я обернулася до дверей. Маршал напрочуд делікатно постукав.

- Заходь, - дозволила я. І схилила голову, коли чоловік з'явився на порозі.

- Ти не повинна щоразу кланятися переді мною, - скривився він. Потім придивився мені в очі. - Ти не спала?

- Не змогла заснути, - я відвела погляд убік. Асгейр задумливо розглядав мене. Він явно був чимось спантеличений, але не наважувався про це заговорити. В один момент, він хитнув головою, ніби витрусивши з неї непрохані думки, і сказав:

- Тобі дуже личить ця зачіска, Сандро. Ти подумала про мою пропозицію?

- Пропозицію? - У мене вирвався істеричний смішок. - А я маю вибір?

- Я не стану тебе неволити.

- Я не це маю на увазі. Якщо я хочу залишитися на своєму місці та не стати прислугою для дам Хаген або іграшкою в руках Болдра... я маю прийняти твою... пропозицію.

- Це звучить навіть ганебно, - прикро вимовив чоловік, і я здригнулася від усвідомлення, що майже образила принца.

- Я перепрошую, Асгейре, я не то мала на увазі...

- Ми обговоримо це пізніше. А зараз – вирушай до своїх покоїв, Сандро. Поспи хоч трохи. Тобі потрібно відпочивати.

- А сніданок? - Невпевнено запитала я, хоча мені зовсім не хотілося йти до їдальні.

- Попроси, щоб принесли до покоїв, - пересмикнув плечима Асгейр, ніби й не обіцяв, що я з'явлюся на сніданок разом з ним. - Ми впораємося без тебе і твого констебля.

Не втримавшись, я знову вклонилася від вдячності, і швидше кинулася до дверей, але на порозі мене наздогнав окрик:

– Сандро.

- Так? - З завмиранням серця я зупинилася, вже потягнувшись до дверної ручки. Асгейр серйозно дивився на мене, схрестивши на грудях руки.

- Цієї ночі ти чула щось незвичайне?

- Ні, - швидко збрехала я. Маршал повільно кивнув:

- Будь обережна, Сандро.

І принц вирушив у бік ванної кімнати, не дивлячись на мене. А я прожогом вискочила за двері й, ледве не зриваючись на біг, кинулася до своїх покоїв.

Тут мене зустріли Назаріо, Фредо та Альба.

Я запросила їх до своєї вітальні і, тільки коли щільно прикрила двері, змогла нарешті видихнути.

- Леді Сандро, - почав Назаріо, і в його голосі ковзнуло співчуття, що погано вдалося приховати. Я підняла на констебля втомлений погляд.

Судячи з виразів облич присутніх я виглядала не найкращим чином. Альба дивилася на мене майже зі сльозами на очах, заламувала руки та кусала губи.

Фредо стояв похмурий, уперши руки в спинку одного з крісел. Вигляд у нього був дуже стурбований.

Я жестом попросила Бруно замовкнути. І він закрив рота, так і не продовживши фразу. А сам схрестив руки на грудях і схилив голову, продовжуючи свердлити мене поглядом з-під опущених брів.

- Асгейр не торкнувся мене і пальцем.

Альба не зуміла стримати полегшений видих і притиснула руку до грудей. Фредо і Назаріо здивовано перезирнулися. Випереджаючи їхні припущення я сказала:

- Він зробив мені пропозицію... - мій погляд поринув у порожнечу, коли я прокручувала в голові події минулої ночі. Та все ж поділилася: - Стати його дружиною.